Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

183.Функції стравоходу.Будова стравоходу
Функції стравоходу: 
моторно-евакуаторна; 
секреторна - вироблення слизу, що полегшує проведення харчової грудки; 
бар’єрно-захисна; 
стравохід – орган, який містить декілька шарів. 
Будова стравоходу Стінка утворена 4-мя оболонками: слизовою;підслизовою; м'язовою; адвентиційною (серозною). 
Слизова оболонка утворює поздовжні складки й складається із трьох шарів: епітеліального; власної пластинки; м'язової пластинки. 
Епітеліальний шар - багатошаровий плоский незроговілий епітелій, утворений базальним, шиповатим і шаром плоских клітин. Регенерація епітелію йде дуже швидко за рахунок розподілу базальних клітин. Основний вид кліток епітелію - епітеліоцити, зустрічаються також клітини Лангерганса, внутрішньоепітеліальні лімфоцити й ендокринні клітини. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Її основні структури - кровоносні й лімфатичні судини, нервові волокна, одиночні лімфоїдні фолікули, вивідні протоки власних залоз стравоходу й кінцеві відділи кардіальних залоз стравоходу, які зустрічаються тільки у двох місцях: на рівні персневидного хряща гортані й п'ятого хряща трахеї або в нижній частині стравоходу біля його входу в шлунок. Це прості розгалуджені трубчасті залози, схожі на кардиальні залози шлунка, звідки їхня назва. Кінцеві відділи складаються з кубічних або циліндричних мукоцитів, що виробляють слиз. М'язова пластинка слизової оболонки утворена поздовжніми пучками гладкої м'язової тканини. Вона бере участь у формуванні складок, полегшує проходження грубих грудок їжі.
Підслизова оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною й бере участь в утворенні складок слизової оболонки, забезпечує її харчування й рухливість.
М'язова оболонка утворена внутрішніми циркулярними й зовнішнім поздовжнім шарами. У верхній третині - поперечно-смугастою, у середньої третии поперечно-смугастою, і гладкою, у нижній третині - тільки гладкою м'язовою тканиною. Циркулярний шар м'язової оболонки утворює верхній і нижній сфінктери стравоходу. Функція оболонки - просування їжі до шлунка. Між шарами м'язової оболонки локалізується міжмязове нервове сплетення Ауербаха.
Серозна оболонка входить до складу стінки стравоходу тільки в його піддиафрагмальному відділі. Утворена двома шарами:
внутрішній - пухка волокниста сполучна тканина;
зовнішній - мезотелій.
На іншій частині зовнішня оболонка представлена адвентицієм, що містить безліч судин і нервове сплетення.
184. Середній відділ травного тракту. Задній відділ травного тракту. Функції шлунка.Будова шлунка. Васкуляризація шлунку.
До середнього відділу травного тракту ставляться шлунок і кишечник за винятком анального відділу прямої кишки. 
До складу цих органів входить слиова оболонка кишкового типу, вистелена одношаровим епітелієм ентодермального походження. Незначна товщина епітелію сприяє інтенсивним всмоктувальним процесам. Разом з тим, це знижує бар’єрно-захисні властивості епітеліального шару й вимагає присутності у власній пластинці більшого змісту імунних структур 
У середньому відділі травного тракту відбуваються: секреторні процеси; хімічна обробка їжі ферментами (порожнинне й пристіночне травлення); всмоктування продуктів переварювання;формування калових мас.
До заднього відділу травного тракту ставиться анальний відділ прямої кишки, вистелений слизуватою оболонкою шкірного типу з багатошаровим епітелієм, що володіє вираженими барьерно-защитными властивостями. Тут відбувається нагромадження сформованих калових мас і їхнє виведення.
Функції шлунка:.
1. Резервуарна ( нагромадження харчової маси). 
2.Хімічна (HCl) і ферментативна переробка їжі (песин, хемозин, ліпаза). 
3. Стерилізація харчової маси (HCl). 
4. Механічна переробка (розведення слизом і перемішування зі шлунковим соком). 
5. Всмоктування (вода, солі, цукор, алкоголь і т.д.). 
6. Ендокринна (гастрин, серотонин, мотилин, глюкогон). 
7. Екскреторна (виділення із крові в порожнину шлунка аміаку, сечової кислоти, сечовини, креатинину). 
8. Вироблення антианемічного фактора (фактор Кастла), без якого стає неможливим всмоктування вітаміну В12, необхідного для нормального гемопоезу. 
Ембріональні джерела розвитку шлунку: 
1. Ентодерма - епітелій поверхневої выстилки й залоз шлунка. 
2. Мезенхіма – сполучнотканинні елементи, гладка мускулатура. 
3. Вісцеральний листок спланхнатомів - серозна оболонка желедка.
Будова шлунку Макроскопічно шлунок складається з 4-х відділів:кардіального;фундального;тіла;
пілоричного.
Гистологічно ж виділяють тільки три відділи, тому що дно й тіло шлунка подібні за будовою й розцінюються як один відділ. Всі відділи мають деякі особливості гістологічної будови слизової оболонки, зокрема , шлункових залоз.
Шлунок - орган оболонкового типу. Складається із чотирьох оболонок:слизової,
підслизової;м'язової;серозної.
Слизова оболонка має складний рел’єф, представлений шлунковими ямками, складками й полями. Ямки - це заглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки. Складки являють собою випинання в просвіт шлунка слизової й підслизової оболонок. Поля - це ділянки слизової оболонки, що включають групу залоз, відмежовану від інших таких же груп вираженим прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини із просвітчастими кровоносними судинами. Ямки й складки істотно збільшують робочу поверхню слизової оболонки.
Слизова оболонка складається із трьох шарів:епітеліального;власної пластинки ; м'язової пластинок.
Епітеліальний шар представлений одношаровим циліндричним залозистим епітелієм. Він утворений залізистими епітеліоцитами - мукоцитами, секретуючими слиз. Слиз формує безперервний шар товщиною до 0,5 мкм, являючись важливим чинником захисту слизової оболонки шлунка.
Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній знаходяться дрібні кровоносні й лімфатичні судини, нервові стволики, лимфоїдні вузлики. Основними структурами власної пластинки є залози. Всі залози шлунка прості трубчасті розгалужені. Вони відкриваються в шлункові ямки й складаються із трьох частин: дна, тіла й шийки. Залежно від локалізації залози діляться на кардіальні, головні або фундальні й пілоричні. Будова й клітинний склад цих залоз неоднакові. У кількісному відношенні переважають головні залози. Вони є найбільше слабо розгалуженими із всіх залоз шлунка. Їхній клітинний склад: головні клітини; парієтальні клітини; додаткові або слизові клітини; ендокриноцити;шийкові мукоцити.
М'язова пластинка слизової оболонки складається із трьох шарів гладкої м'язової тканини: внутрішнього та зовнішнього циркулярних; середнього поздовжнього.
Функція - забезпечення рухливості слизуватої, участь у формуванні її рельєфу.
Підслизова оболонка утворена пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною, містить артеріальне й венозне сплетення, ганглії підслизового нервового сплетення Мейснера. У деяких випадках тут можуть розташовуватися великі лімфоїдні фолікули.
М'язова оболонка утворена трьома шарами гладкої м'язової тканини: внутрішньою косою, середньою циркулярною, зовнішньою поздовжньою. У пілоричном відділі шлунка циркулярний шар досягає максимального розвитку, формуючи пілоричний сфінктер.
Серозна оболонка утворена двома шарами: шаром пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини й локалізованим на ній мезотелієм.
Васкуляризація шлунку
Артерії, що кропостачають шлунок, проникають через серозну й м'язову оболонки, віддаючи їм дрібні гілки , що розпадаються до капілярів. Основні стовбури утворюють сплетення, аналогічні сплетенням стравоходу. Саме потужне сплетення - підслизове. Від нього відходять дрібні артерії у власну пластинку, де утворюють слизове сплетення. Від останнього відходять капіляри, що обплітають залози й живильний покривний епітелій. Капіляри зливаються у великі зірчасті вени, ушкодження яких викликає інтенсивну шлункову кровотечу. Вени утворюють сплетення слизової оболонки, а потім підслизове венозне сплетення.
Лімфатична система шлунка бере початок від лімфокапилярів слизової оболонки, які сліпо починаються прямо під епітелієм і навколо залоз Капіляри зливаються в підслизове лімфатичне сплетення. Лімфосудини, які відходять від нього, проходять м'язову оболонку, приймаючи в себе судини з локалізованих між м'язовими шарами сплетень.
Фізіологічна регенерація епітелію й залоз іде на високому рівні за рахунок шийкових мукоцитів. Сполучна й м'язова тканини оболонок утворюється з камбіальних клітин й регенерують на клітинному рівні. Тому що шлунок утворений в основному камбіальними тканинами, що обновляються, те й посттравматична регенерація його протікає дуже успішно на клітинному рівні. Це дозволяє в клініці видаляти до 3/4 шлунка з наступною повною компенсацією.
 

185.Функції тонкого кишечнику. Будова тонкого кишечнику Будова ворсинки.
Будова тонкого кишечнику
Функції тонкого кишечнику: 
травна функція полягає в розщепленні компонентів химуса, здійснюється ферментами підшлункової залози й вироблюваними в певній кількості власними ферментами дипептидазами. Білки розщеплюються ентерокіназою, трипсином, ерепсином; ліпази розщеплюють жири; амілази, мальтаза, сахараза, лактаза розщеплюють углеводи; нуклеаза розщеплює нуклеопротеїди. У тонкій кишці відбувається як порожнинне, так і пристінкове травлення; всмоктувальна функція; моторно-евакуаторна функція; секреторна функція;екскреторна функція;ендокринна функція;бар’рно-захисна.
Тонкий кишечник складається із трьох відділів:
дванадцятипалої;тощої; та клубової
Всі вони - органи оболонкового типу й складаються із чотирьох оболонок: слизової, підслизової, м'язової й серозної. Поряд із загальним планом будови й більшою подібністю ці три відділи мають і розходження, що полягають у наступному:
різна висота ворсинок (наростає від дванадцятипалої кишки до клубової), їхній ширині (більше широкі - у дванадцятипалій кишці), кількості (найбільша кількість у дванадцятипалій кишці);
наявності групових лімфоїдних фолікулів (пейерових бляшок), які переважно знаходяться у клубової кишці, однак, іноді можуть виявлятися у дванадцятипалій і тощій кишках;
наявності дуоденальних залоз (у дванадцятипалій кишці).
 У тонкій кишці виділяють три відділи: 12-типалу кишку, тощу й клубову. Стінка тонкої кишки складається із слизової оболонки, підслизистої основи, м'язової й серозної оболонок. Для слизової оболонки тонкої кишки характерні циркулярні складки, крипти й ворсинки, що збільшують поверхню всмоктування. У слизовій оболонці тонкої кишки розрізняють три пластинки: епітеліальну (одношаровий призматичний каймистий епітелій), власну пластинку слизової оболонки (із кровоносними й лімфатичними судинами й одиночними лімфоїдними вузликами або їхніми агрегатами) і м'язову пластинку слизової оболонки із двома шарами гладких міоцитів (внутрішнім -циркулярним і зовнішнім - поздовжнім ).
Будова ворсинки. Ворсинка являє собою листоподібне або пальцеподібне випинання слизової оболонки тонкої кишки. Усе компоненти слизуватої оболонки беруть участь у їхньому утворенні. В основі ворсинки - пальцеподібний виріст власної пластинки слизової оболонки тонкої кишки, представлений пухкою волокнистою сполучною тканиною із кровоносними й лімфатичними капілярами й пучками гладких міоцитів. З поверхні цей сполучнотканинний виріст покритий одношаровим призматичним каймистим епітелієм, у якому розрізняють три типи клітин: каймисті, бокалоподібні й ендокринні. Стовпчасті або каймисті епітеліоцити на апікальній поверхні мають посмуговану облямівку з безлічі мікрокворсинок з високим змістом ферментів, що беруть участь у розщепленні й транспортуванні всмоктуваних речовин. В області посмугованої облямівки відбувається пристінкове травлення, на відміну від порожнинного в просвіті травної трубки й внутрішньоклітинного. Бокалоподібні екзокриноцити виробляють слиз. Їхнє число наростає в міру наближення до товстої кишки, де є достаток цих клітин.
Будова крипти. Кишкові крипти (залози) є й у тонкій і в товстій кишці на відміну від ворсинок, характерних тільки для тонкої кишки. Крипти являють собою трубчасті заглиблення епітелію, розташовані у власній пластинці слизової оболонки. Їхнє дно досягає м'язової пластинки слизової оболонки. У їх вистилці є п'ять типів клітин: стовпчасті або каймисті епітеліоцити (у товстій кишці облямівка низька); бокалоподібні екзокриноцити; недиференційовані епітеліоцити - джерело регенерації клітин ворсинок і криптекзокриноцити з апікальною ацидофільною зернистістю, що декретують дипептидази, що розщеплюють дипептиди й нейтралізують соляну кислоту в химусі; а також шлунково-кишкові ендокриноцити.
Серед останніх розрізняють Ес-клітини продукуючі серотонин і мотилин; А-клітини, секретуючі ентероглюкагон; S-клітини, що виділяють секретин; J-клітки, що виробляють холецистокинін і панкреозимін, що впливають на мускулатуру жовчного міхура й функції підшлункової залози. Виявлені також J-клітки, секретуючі гастрин і Д и Д1 - активні пептиди які виробляють.
Кожний відділ тонкої кишки має свої гістофункціональні особливості. У дванадцятипалій кишці вони виражаються в наявності високих циркулярних складок, присутності широких і низьких ворсинок, наявності дуоденальных (бруннерових) залоз у підслизистой основі й у потужній м'язовій оболонці. Для тощої кишки характерні низькі й рідкі циркулярні складки, високі й тонкі ворсинки, відсутність залоз у підслизистій основі. На всьому протязі тонкої кишки в слизовій оболонці є одиночні лімфатичні вузлики. У подвздошной кишці частіше, ніж в інших відділах тонкої кишки зустрічаються згруповані лімфоїдні вузлики.
Під слизовою оболонкою в тонкій кишці розташовується підслизова основа із кровоносними й лімфатичними судинами й підслизистим нервовим сплетенням. Із слизової оболонки в підслизову основу можуть проникати лімфатичні вузлики або їхні агрегати. М'язова оболонка тонкої кишки складається із двох шарів: внутрішнього - циркулярного й зовнішнього - поздовжнього шару гладких міоцитів. Між шарами м'язової оболонки перебуває м'язово-кишкове нервове сплетення
М'язова оболонка складається з 2 шарів гладкої м'язової тканини. Напрямок пучків у шарах не поздовжній й циркулярний, а спіральне. Між шарами знаходиться пухка волокниста сполучна тканиа, у якій залягають міжм’язове судинне й нервове сплетення. Функція м'язової оболонки - забезпечення перистальтичних рухів стінки кишки й просування химуса в каудальному напрямку.
Серозна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною й шаром мезотелію.
186.Товста кишка. Функції товстого кишечнику. Будова товстого кишечнику.
Відмінності стінки товстої кишки від тонкої. Пряма кишка
Товста кишка складається із двох частин: ободова кишки (сліпа кишка із червоподібним відростком, поперечна, спадна й сигмовидна кишка) і прямої кишки. Функції товстого кишечнику: 
секреторна функція полягає в секреції кишкового соку (слизу, ферментів, дипептидаз); 
всмоктувальна функція, у товстому кишечнику всмоктуються вода, мінеральні речовини в невеликій кількості й інші компоненти їжі. Всмоктувальна здатність товстого кишечнику іноді використається в клініці для призначення живильних клізм при неможливості надходження в організм живильних речовин природним шляхом; 
екскреторна функція полягає у виведенні з організму солей важких металів, кінцевих продуктів обміну речовин і інших; 
вироблення вітамінів К и групи В. Ця функція здійснюється при участі бактерій; 
травна функція (розщеплення клітковини, що здійснюється в основному ферментами бактерій); 
барєрно- захисна функція; 
ендокринна функція.
Для слизової оболонки товстої кишки характерна наявність циркулярних напівмісячних складок, відсутність ворсинок і наявність крипт, які значно більше виражені - їхній просвіт ширше й вони частіше розташовані, ніж у тонкій кишці. 
Будова товстого кишечнику
Товста кишка - орган шаруватого типу. Вона складається з: слизової, підслизової,
м'язової, серозної оболонок.
Слизова оболонка формує рел’єф: складки й крипти. Ворсинки в товстій кишці відсутні. Епітелій слизової оболочки одношаровий циліндричний каймистий, містить ті ж клітини, що й епітелій крипт тонкої кишки (каймисті, бокаллоподібні, ендокринні, безкаймисті, клітки Панета), але співвідношення їх відрізняється. Оскільки в товстій кишці формуються калові маси, що мають тверду консистенцію, то в епітелії переважають бокалоподібні клітини для вироблення великої кількості слизу. Слиз полегшує просування калу, а також здійснює захист від мікроорганізмів. Кількість клітин Панета невелика (за деяким даними, вони тут повністю відсутні). В епітелії у великій кількості перебувають інтраепітелиальні лімфоцити, що виконують захисну функцію стосовно різко збільшеної кількості бактерій (за деяким даними, до 75 % калових мас складаються із загиблих і живих бактерій). У власній пластинці слизової оболонки втримується величезна кількість одиночних лімфоїдних вузлів, що іноді має гігантські розміри, однак, відсутні пейерові бляшки. М'язова пластинка слизової оболонки складається із внутрішніх циркулярних і зовнішнього поздовжнього шарів гладких міоцитів.
Підслизова оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною.
М'язова оболонка має два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній, причому поздовжній шар не суцільний, а утворює три поздовжні стрічки- гаустри.
 Серозна оболонка складається з пухкої волокнистої сполучної тканини й мезотелію й має випинання, що містять жирову тканину - жирові вирости.
Відмінності стінки товстої кишки від тонкої:
відсутність у рел’єфі слизової оболонки ворсинок. Разом з тим крипти мають більшу, ніж у тонкій кишці, глибину;
наявність в епітелії великого числа бокалоподібних клітин і лімфоцитів;
наявність великого числа одиночних лімфоїдних вузлів і відсутність пейерових бляшок у власній пластинці;
поздовжній шар не суцільний, а формує три стрічки;
наявність випинань - гаустр;

наявність жирових виростів у серозній оболонці.
Пряма кишка складається з тазової й анальної частин. Має ті ж оболонки, що й стінка ободочної кишки.
У тазовій частині стінка кишки утворює три поперечні складки, у яких беруть участь слизова, підслизова й циркулярний шар м'язової оболонки. Нижче цих складок утворяться до 10 поздовжніх складок (складки Морган’ї). Ці складки у своїй нижній частині з'єднуються поперечними складками, які називаються анальними клапанами.
В анальній частині прямої кишки виділяють три зони:
стовпчасту; проміжну;шкірну.
Слизова оболонка в цих зонах складається з епітелію, власної й м'язової пластинок. Епітелій має ектодермальное походження і є багатошаровим, причому в стовпчастій зоні він багатошаровий кубічний, у проміжної - багатошаровий плоский незроговілий, а в шкірній частині - багатошаровий плоский зроговілий. Перехід одношарового циліндричного каймистого епітелію тазової зони в багатошаровий кубічний епітелій відбувається поступово (при цьому крипти поступово зменшуються в розмірах і повністю зникають), а багатошарового кубічний переходить в багатошаровий плоский - різко, у вигляді зиґзаґоподібної аноректальной лінії. У власній пластинці лежать одиночні лімфоїдні вузли.
У підслизовій оболонці лежать гемороїдальні вени, які можуть варикозно розширюватися (цьому сприяють часті запори), що приводить до розвитку геморою. М'язова оболонка містить два шари, причому циркулярний шар утворить два сфінктери, один із яких довільний з поперечно-смугастої м'язової тканини. Серозна оболонка є тільки у верхній частині. У нижній частині прямої кишки вона заміняється на адвентиційну оболонку.
Червоподібний відросток. Його стінка складається з тих же оболонок, що й стінка ободочної кишки. Для рел’єфу слизової оболонки червоподібного відростка характерна наявність крипт. Слизова оболонка представлена одношаровим каймистим призматичним епітелієм з невеликою кількістю бокалоподібних екзокриноцитів, більшим вмістом клітин з ацидофільною зернистостю й ендокринних клітин, ніж в інших відділах товстої кишки. У власній пластинці слизової оболонки й підслизової основи є численні лімфатичні вузли. Тому апендикс називають кишковою мигдалиною. Він виконує захисну функцію.
 М'язова пластинка слизової оболонки відростка практично відсутній. М'язова оболонка складається із двох шарів: внутрішнього- циркулярного й зовнішнього- поздовжнього шару гладких миоцитов. При цьому поздовжній шар суцільної на відміну від ободочной кишки. Зовні є серозна оболонка, що утворить власні брижі відростка.
187.Функції й будова печінки. Будова гепатоцита
Функції печінки: 
депонування, у печінці депонується глікоген, жиророзчинні вітаміни (А, D, Е, К). Судинна система печінки здатна в досить більших кількостях депонувати кров; 
участь у всіх видах обміну речовин: білковому, ліпідному (у тому числі в обміні холестерину), вуглеводному, пігментному, мінеральному й ін. 
дезінтоксикаційна функція; 
бар’єрно-захисна функція; 
синтез білків крові: фібриногену, протромбіну, альбумінів; 
участь у регуляції згортання крові шляхом утворення білків - фібриногену й протромбіну; 
секреторна функція - утворення жовчі; 
гомеостатична функція, печінка бере участь у регуляції метаболічного, антигенного й температурного гомеостазу організму; 
кровотворна функція; 
ендокринна функція. 
Будова печінки 
Печінка - паренхіматозний часточковий орган. Її строма представлена: капсулою із щільної волокнистої сполучної тканини (капсула Гліссона), що зростається з вісцеральним листком очеревини; прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини, які ділять орган на часточки. 
Усередині часточки строма представлена ретикулярними волокнами, що лежать між гемокапілярами й печіночними балками. У нормі в людини міждолькова пухка волокниста неоформлена сполучна тканина виражена слабко, у результаті чого часточки визначаються нечітко. При цирозі відбувається стовщення сполучнотканинних трабекул. 
Безпосередньо під капсулою лежить один ряд гепатоцитів, що утворює так звану зовнішню термінальну пластинку. Цей ряд гепатоцитів в області воріт печінки впроваджується усередину органа й супроводжує розгалудженнясудин (воротної вени й печінкової артерії).
Усередині органа ці гепатоцити лежать на периферії часточки, безпосередньо контактуючи з пухкою волокнистою сполучною тканиною в області тріад і відокремлюючи гепатоцити, розташовані усередині, від навколишньої міждолькової сполучної тканини. Ця зона складається з одного ряду гепатоцитів називається внутрішньою термінальною пластинкою. Через цю пластинку, перфоруючи її, проходять кровоносні посудини. Гепатоциты внутрішньої термінальної пластинки відрізняються від інших гепатоцитів часточки більш вираженої базофилією цитоплазми й менших розмірів. Вважається, що термінальна пластинка містить камбіальні клітини для гепатоцитів і епітеліоцитів внутрішньопечінкових жовчних проток. При хронічному гепатиті й цирозі термінальна пластинка може руйнуватися, що свідчить про активність цих процесів.
Паренхіма печінки представлена сукупністю гепатоцитів, що формують класичну часточку. Класична часточка - структурно-функціональна одиниця печінки. Вона має форму шестигранної призми. Ширина печінкової часточки дорівнює 1-1,5 мм, висота - 3-4 мм. По периферії часточки перебувають тріади або портальні тракти, до складу яких входять міждолькові артерія, вена й жовчна протока, а також лімфосудини й нервові стовбури (у силу цього деякі дослідники пропонують називати ці структури не тріадами, а пентадами). У центрі часточки лежить центральна вена безм'язового типу. Основу часточки становлять печіночні балки або трабекули. Вони утворені двома рядами гепатоцитів, з'єднаних десмосомами. Між гепатоцитами трабекули проходить внутрішньодольковий жовчний капіляр, що не має власної стінки. Його стінку утворюють цитолеми двох гепатоцитів, які в цьому місці інвагінують. Печінкові балки радіально сходяться до центра часточки. Між сусідніми балками перебувають синусоїдні капіляри. Подібне подання про організацію печінкової часточки є трохи спрощеним, оскільки печіночні балки далеко не завжди мають радіальний напрямок: їхній хід може істотно змінюватися, балки часто анастомозують один з одним. Тому на зрізах не завжди вдається простежити їхній хід з периферії до центральної вени.
Будова гепатоцита
Гепатоцити - основний вид клітин печінки, що виконує її основні функції. Це великі клітини полігональної або шестикутної форми. Мають одне або кілька ядер, при цьому ядра можуть бути полиплоїдними. Багатоядерні й полиплоїдні гепатоцити показують пристосувальні зміни печінки, оскільки ці клітини здатні виконувати набагато більш інтенсивно свої функції, ніж звичайні гепатоцити.
Кожний гепатоцит має дві сторони: васкулярну та біліарну
Васкулярная сторона гепатоциту звернена убік синусоїдного капіляра. Вона покрита мікроворсинками, які проникають через пори в ендотелиоциті в просвіт капіляра й прямо контактують із кров'ю. Від стінки синусоїдного капіляра васкулярна сторона гепатоцита відокремлюється перисинусоїдальним простором Диссе. У цьому щільоподібном просторі перебувають мікроворсинки гепатоцитів, відростки печіночних макрофагів (клітин Купфера), клітини Іто й іноді - Pіt-клетки. У просторі зустрічаються також одиничні аргірофільні волокна, кількість яких збільшується на периферії часточки. Таким чином, у печінці відсутній типовий паренхіматозний бар'єр (є так званий "прозорий" бар'єр), що дозволяє речовинам, синтезованим у печінці, попадати прямо в кров. З іншого боку, із крові в печінку легко надходять живильні речовини й продукти знешкодження отрути. Васкулярной стороною гепатоцит захоплює також із крові секреторні антитіла, які потім надходять у жовч і реалізують свій захисний ефект.
Біліарна сторона гепатоциту звернена убік жовчного капіляра. Цитолема контактуючих гепатоцитів тут утворює інвагінації й мікроворсинки.В біліарній стороні гепатоцитів виробляється жовч, що надходить у жовчний капіляр і дальше в протоки, що відводять. Васкулярная сторона виділяє в кров білки, глюкозу, вітаміни, ліпідні комплекси. У нормі жовч ніколи не надходить у кров, тому що жовчний капіляр відмежований від синусоидного капіляра тілом гепатоцита.
188.Кровопостачання печінки. Функції жовчного міхура. Будова жовчного міхура. Функції підшлункової залози Будова підшлункової залози. Екзокринна частина підшлункової залози. Ендокринна частина залози

Печінка одержує кров із двох судинних систем: 
печінкової артерії; воротной вени. 
По печінковій артерії в печінку надходить близько 20 % всієї крові. Вона доставляє органу кисень. Із системи воротной вени печінка одержує до 80 % крові. Це кров від непарних органів черевної порожнини (кишківнику, селезінки, підшлункової залози), багата живильними речовинами, гормонами, біологічно активними речовинами, антитілами й речовинами, що підлягають детоксикації. Судини обох судинних систем розпадаються на часткові, сегментарні, субсегментарні й, нарешті, міждолькові артерії й вени. Останні входять до складу тріад. Від междолькових артерій і вен відходять навколодолькові судини. Вони оточують часточку за периметром. Від навколодолькових артерій і вен починаються короткі артеріоли й венули, які входять у часточку, зливаються разом і дають синусоїдні капіляри. У капілярах тече змішана кров, причому її склад може регулюватися сфінктером у стінці навколодолькової артерії. Синусоїдні капіляри йдуть радіально до центра часточки, зливаються й утворять центральну вену. Із центральної вени кров збирається в збірні або піддолькові вени, далі в печіночні вени й у нижню порожню вену.
Жовчовивідні шляхи служать для відведення жовчі у дванадцятипалу кишку. Жовч утворюється гепатоцитами й надходить у жовчні капіляри. Жовчні капіляри мають діаметр 0,5-1,5 мкм. На периферії класичної часточки жовчні капіляри впадають у короткі канальці Геринга, вистелені плоским або кубічним епітелієм. Канальци Геринга впадають у холангіоли, які оточують часточку по периметрі. З холангіол утворюються міждолькові вивідні протоки, що входять до складу тріад і вистелені одношаровим кубічним, а більші - призматичним епітелієм. 
Крім епітелію до складу стінки міждолькових вивідних проток входить власна пластинка з пухкої волокнистої сполучної тканини. Всі перераховані судини є внутрішньопечінковими жовчними шляхами. Міждолькові вивідні протоки продовжуються у зовніпечінкові жовчні шляхи: правий й лівий печінкові (часткові), загальний печіночна протока, що зливається з пузирною протокою з утворенням загальної жовчної протоки. Всі ці протоки побудовані за типом оболонкових органів - мають слизову оболонку (одношаровий циліндричний епітелій і власна пластинка з пухкої волокнистої сполучної тканини), м'язову й адвентиційну оболонки.
Функції жовчного міхура. Будова жовчного міхура
Функції жовчного міхура: депонування жовчі; концентрування жовчі шляхом усмоктування її рідкого компонента; секреція слизу. 
Будова жовчного міхура 
Жовчний міхур -оболонковий орган, що складається з: слизової; м'язової; 
і серозної (адвентиційної) оболонок. 
Слизова оболонка утворена одношаровим призматичним епітелієм і власною пластинкою з пухкої волокнистої сполучної тканини. Епітеліоцити, будучи секреторними клітинами, утворюють і виділяють на поверхню епітелію слиз, що захищає його від агресивних компонентів жовчі. У зв'язку із цим у клітинах виявляються секреторні гранули. 
Апікальна цитолема формує численні мікроворсинки. Цитолема латеральної поверхні епітелиоцитів містить велику кількість натрієвих насосів, завдяки діяльності яких створюється градієнт натрію й калію між міжклітинними просторами й просвітом міхура. Це забезпечує пасивний транспорт води з пузырной жовчі в міжклітинні простори й далі в гемокапиляри, що веде до концентрування жовчі.
Слизова оболонка утворить безліч складок. В області шийки міхура у власній пластинці лежать альвеолярно-трубчасті залози, що виробляють слиз. Підслизова оболонка відсутня. М'язова оболонка представлена пучками гладких міоцитів, що формують два нерізких шари (внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній). Циркулярні пучки миоцитів переважають. Зовнішня оболонка з боку печінки - адвентиційна, з боку черевної порожнини - серозна.
Функції підшлункової залози Будова підшлункової залози. Екзокринна частина підшлункової залози. Ендокринна частина залози
Функції підшлункової залози: 
екзокринна функція полягає в секреції панкреатичного соку - суміші травних ферментів, що надходять у дванадцятипалу кишку й розщеплюють усе компоненти химуса; 
ендокринна функція складається у виробленні ряду гормонів. 
Будова підшлункової залози 
Підшлункова залоза - паренхіматозний часточковий орган. Строма представлена: 
капсулою, що зливається з вісцеральною очеревиною; 
трабекулами, які відходять від капсули. 
Тонка капсула, і трабекули утворені пухкою волокнистою сполучною тканиною. Трабекулы ділять залозу на часточки. У прошарках пухкої волокнистої сполучної тканини перебувають вивідні протоки екзокринної частини залози, судини, нерви, інтрамуральні ганглії, пластинчасті тільця Фатер-Пачини. Паренхіма утворена сукупністю ацинусів, вивідних проток і острівців Лангерганса. Кожна часточка складається з екзокринною і ендокринної частин. Їхнє співвідношення дорівнює 97:3.
Екзокринна частина підшлункової залози являє собою складну альвеолярно-трубчасту білкову залозу. Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини є ацинус. Він утворений 8-12 ацинозними клітинами (ациноцитами) і центроацинозними клітинами (центроациноцитами). Ацинозні клітини лежать на базальній мембрані, мають конічну форму й виражену полярність: відрізняються за будовою- базальний і апікальний полюси. Розширений базалъный полюс рівномірно забарвлюється основними барвниками й називається гомогенним. 
Звужений апікальний полюс офарблюється кислими барвниками й називається зимогенным, тому що містить гранули зимогена - проферментів. На апікальному полюсі ациноцитов є мікроворсинки. Функція ациноцитів - вироблення травних ферментів. Активація ферментів, які декретуються ациноцитами, у нормі відбувається тільки у дванадцятипалій кишці під впливом активаторів. Це обставина, а також продуковані клітинами епітелію проток інгібітори ферментів і слиз захищають паренхіму підшлункової залози від самопереварювання.
Ендокринна частина залози
Структурно-функціональною одиницею ендокринної частини підшлункової залози є острівець Лангерганса (інсула). Він відділений від ацинусфв пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. Острівець складається із кліток інсулоцитів, між якими лежить пухка волокниста сполучна тканина з гемокапилярами фенестрованого типу. Інсулоцити розрізняються по здатності забарвлюватися барвниками. Відповідно до цього розрізняють інсулоцити типу А, В, D, D1, PP.
В-клітини або базофильні інсулоцити забарвлюються в синій колір основними барвниками. Їхня кількість становить близько 75 % всіх кліток острівця. Клітини мають розвитий білоксинтезуючий апарат і секреторні гранули із широким світлим ободком. Секреторні гранули містять гормон інсулін у комплексі із цинком. Функцією В-інсулоцитів є вироблення інсуліну, що знижує в крові рівень глюкози й стимулює її поглинання клітинами організму. У печінці інсулін стимулює утворення із глюкози глікогену. При недоліку продукування інсуліну формується цукровий діабет.
А-клітини або ацидофільні (20-25 % всіх кліток острівця) містять гранули, що забарвлюються кислими барвниками. В електронному мікроскопі гранули мають вузький ободок. Клітки також містять розвитий білок синтезуючий апарат і секретують гормон глюкагон. Цей гормон є антагоністом інсуліну (контрінсулярний гормон), оскільки стимулює розпад глікогену в печінці й сприяє підвищенню змісту глюкози в крові.

D-клітини становлять близько 5 % ендокринних кліток острівця. Містять помірковано щільні гранули без світлого ободка. У гранулах міститься гормон соматостатин, що пригнічує функцію А, В-клітин острівців і ациноцитов. Він же володіє митозин інгібуючою дією на різні клітини.
D1-клітини містять гранули з вузьким ободком. Виробляють вазоінтестинальний поліпептид, що знижує артеріальний тиск і стимулює вироблення панкреатичного соку. Кількість цих клітин невелика.
Рр-клітини (2-5 %) розташовуються по периферії острівців, іноді можуть зустрічатися й у складі екзокринної частини залози. Містять гранули різної форми, щільності й величини. Клітини виробляють панкреатичний поліпептид, що пригнічує зовнішньосекретону активність підшлункової залози.

Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования