Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

174.Структура шкіри. Функції шкіри. Розвиток шкіри
Шкіра покриває поверхню тіла і є одним з найбільш великих органів, її маса становить близько 16 % маси тіла, а площа поверхні 1,2-,3 кв. м. З підлягаючими частинами організму шкіра з'єднується шаром жирової тканини - підшкірною клітковиною, або гіподермою. Товщина шкіри в різних частинах тіла варіює від 0,5 до 5 мм. До похідних шкіри в людини нвлежать шкірні залози (потові й сальні), а також волосся й нігті. 
Функції шкіри: 
захисна (захищає організм від дії механічних і хімічних факторів, ультрафіолетового опромінення, проникнення мікробів,); 
терморегуляторна (за рахунок випромінювання тепла й випаровування поту); 
участь у водно-сольовому обміні (пов'язане з потовиділенням); 
екскреторна (виведення з потом продуктів обміну, солей, лікарських речовин); 
депонування крові (у судинах шкіри може перебувати до 1 л крові); 
ендокринна й метаболічна (синтез і нагромадження вітаміну D і деяких гормонів, нагромадження жиророзчинних вітамінів); 
рецепторна (завдяки наявності численних нервових закінчень); 
імунна (захоплення, процессинг і транспорт антигенів з наступним розвитком імунної реакції). 
Шкіра складається із трьох шарів: 
епідермису; 
дерми; 
підшкірної жирової клітковини (гіподерми). 
Розрізняють товсту й тонку шкіру.
Товста шкіра (на долонях і підошвах) - утворена товстим (400-600 мкм) епідермисом з потужним роговим шаром, порівняно тонкою дермою, волосся й сальні залози відсутні.
Тонка шкіра (на інших частинах тіла) - утворена тонким (75-150 мкм) епідермісом із слабко розвиненим роговим шаром, порівняно товстою дермою; є волосся, шкірні залози.
Розвиток шкіри
Шкіра розвивається із двох ембріональних зачатків. Її епітеліальний покрив (епідерміс) утворюється із шкірної ектодермы, а підлягаючі соединительнотканные шари - з дерматомов мезодерми (похідних сомитов). 
Спочатку епітелій шкіри зародка складається всього з одного шару плоских клітин. Поступово ці клітини стають усе більше високими. Потім над ними з'являється другий шар клітин, - епітелій стає багатошаровим. Одночасно в зовнішніх його шарах (у першу чергу на долонях і підошвах) починаються процеси зроговіння. На 3-м місяці внутрішньоутробного періоду в шкірі з’являються епітеліальні зачатки волосся, залоз і нігтів. У сполучнотканинній основі шкіри в цей період починають утворюватися волокна й густа мережа кровоносних посудин. У глибоких шарах цієї мережі місцями з'являються вогнища кровотворення. Лише на 5-м місяці внутрішньоутробного розвитку утворення кров'яних елементів у них припиняється й на їхньому місці формується жирова тканина.
175.Епідерміс. Структрура епідермісу. Регенерація (відновлення) епідермісу
Епідерміс - зовнішній шар шкіри, він представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм, у якому розташовуються (крім епітеліальних клітин - кератиноцитів) три типи відростчастих клітин, проникає в підлягаючу дерму у вигляді епідермальних гребінців, що чергуються з її сосочками. Це збільшує механічну міцність зв'язку епідермісу з дермою й площа поверхні взаємного обміну між ними. 
Епідерміс товстої шкіри складається з п'яти шарів: 
базального; 
шиповатого; 
зернистого; 
блискучого; 
рогового. 
У тонкій шкірі блискучий шар відсутній. 
Епітеліальні клітини епідермісу (кератиноцити) безупинно утворюються в базальному шарі й зміщуються у розташовані вище шари, піддаючись диференціюванню й в остаточно перетворюються у рогові лусочки, злущуються з поверхні шкіри. 
Базальний шар шкіри утворений одним шаром базофільних клітин кубічної або призматичної форми, що лежать на базальній мембрані, з добре розвиненими органелами, численними кератиновими філаментами (тонофіламентами). Ці клітини відіграють роль камбіальних елементів епітелію (серед них є стовбурні клітини й зустрічаються фігури мітозу) і забезпечують міцне з'єднання між епідермісом і дермою (зв'язані із сусідніми клітинами десмосомами, а з базальною мембраною - полудесмосомами). 
Шиповатий шар шкіри складається з декількох рядів великих клітин неправильної форми, зв'язаних один з одним десмосомами в області численних відростків ("шипів"), які містять пучки тонофіламентів. Органели добре розвинені. У глибоких відділах зустрічаються клітини, що діляться.
Зернистий шар тонкий, утворений декількома рядами сплощених (веретеноподібних на розрізі) клітин. Ядро плоске, темне, у цитоплазмі - численні тонофіламенти, а також гранули двох типів:
кератогіалинові гранули - великі, базофільні, що містять попередників рогової речовини, у них проникають тонофіламенти;
пластинчасті гранули (кератиносоми) - дрібні, із пластинчастою структурою. Містять ряд ферментів і ліпідів, які при екзоцитозі виділяються в міжклітинний простір, забезпечуючи бар'єрну функцію й водонепроникність епідермісу.
Блискучий шар шкіри (є тільки в товстій шкірі) - світлий, гомогенний, містить білок елеїдин. Складається з 1-2 рядів сплощених оксифільних клітин з невизначуваними межами. Органели і ядро зникають, кератогіалинові гранули розчиняються, утворюючи матрикс, у який поринають тонофіламенти.
Роговий шар утворений плоскими роговими лусочками, що не містять ядра й органел і заповненими тонофіламентами, що лежать у щільному матриксі. Їх плазмолема утовщена внаслідок відкладення на внутрішній поверхні білків (в основному інволюкрину). Лусочки мають високу механічну міцність і стійкість до дії хімічних речовин. У зовнішніх частинах шару десмосоми руйнуються й рогові лусочки злущуються з поверхні епітелію.
Регенерація (відновлення) епідермісу забезпечує його бар'єрну функцію завдяки постійній заміні й видаленню зовнішніх шарів, що ушкоджуються й містить мікроорганізми на своїй поверхні. Період відновлення дорівнює 20-90 добам (залежно від області тіла й віку), він різко скорочується при впливові на шкіру дратівних факторів і при деяких захворюваннях (наприклад, псоріазі).
Епідермальна проліферативна одиниця (ЕПЕ) - одиниця епідермісу, що самовідновлюється, що має вид шестикутного клітинного стовпчика, рівній по ширині роговій лусочці, а по висоті -товщині епідермісу й яка включає всі його шари. Джерелом самовідновлення й підтримки структури ЕПЕ служить розподіл базальних клітин, що лежать у її основі навколо 1-2 центрально розташованих стовбурних клітин епідермісу. Базальні клітини далі мігрують у стовпчик, у який вони вертикально переміщаються й диференціюються, перетворюючись в остаточному підсумку в рогові лусочки. Епідермальні проліферативні одиниці описані тільки в ділянках шкіри з низькою швидкістю відновлення.
Відростчасті клітини епідермісу містять у собі три типи клітин (у порядку нисхідної чисельності):
меланоцити;
внутрішньо епидермальні макрофаги (клітки Лангерганса);
дотикальні ептієліоїдоцити (клітини Меркеля).
Меланоцити мають нейральне походження. Їхнє тіло лежить у базальному шарі, довгі відростки йдуть у шиповатий. Меланин - пігмент чорно-коричневого (эумеланин) або жовто-червоного (феомеланин) кольору- синтезується й накопичується в тілі клітини в гранулах (меланосомах), які транспортуються в її відростки. З останніх вони надходять у кератиноцити, де захищають їхній ядерний апарат від ушкодження ультрафіолетовими променями, а надалі руйнуються лізосомами. Синтез меланину і його транспорт в епітеліальні клітки стимулюються меланоцитостимулюючим гормоном і адренокортикотропним гормоном, а також дією сонячних променів (засмага). Вони посилені в темних рас у порівнянні із світлими. Синтез меланину порушений при альбінізмі; число меланоцитів при цьому не постійне.
Клітини Лангерганса (внутрішньоепідермальні макрофаги) - захоплюють антигени, що проникають в епідерміс, здійснюють їх процессинг і транспорт у лімфатичні вузли, поставляють лімфоцитам та викликають розвиток імунної реакції. Вони мають кістково-мозкове походження. Лежать у базальному або шиповатому шарах, містять розвинені органели й особливі мембранні гранули (Бірбека) у формі тенісної ракетки (функція неясна).
Клітини Меркеля (дотикальні епітеліоїдоцити) - мають нейральне походження, пов'язані з аферентним волокном і здійснюють рецепторну функцію. Їхнє тіло лежить у базальному шарі, а відростки зв'язані десмосомами з епітеліоцитами базального й шиповатого шарів. Органели помірно розвинені; у базальній частині клітини накопичуються гранули із щільним центром і світлим ободком, що містять медіатор, що при механічній деформації відростків виділяється в синаптичну щілину.
176.Дерма. Структура дерми
Дерма, складається із сполучної тканини. Найбільш виражена на спині, плечах, стегнах.
Структура дерми. Дерма ділиться на два шари – сосочковий і сітчастий, які не мають між собою чіткої межі
Сосочковий шар
Сосочковий шар дерми (stratum papіllare) розташовується безпосередньо під епідермісом, складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, що виконує трофічну функцію для епідермісу, який не має кровоносних посудин. Свою назву цей шар одержав від численних сосочків, що вдаються в епідерміс. Їхня величина й кількість у шкірі різних частин тіла неоднакові. Найбільша кількість сосочків висотою до 0,2 мм знаходиться в шкірі долонь і підошов. У шкірі обличчя сосочки розвинені слабко, а з віком можуть зовсім зникнути. Сосочковый шар дерми визначає малюнок на поверхні шкіри, що має індивідуальний характер. Цей факт застосовується в криміналістиці - при розпізнаванні відбитків пальців (дерматогліфіка).
Сполучна тканина сосочкового шару дерми складається з тонких колагенових, еластичних і ретикулярних волокон, а також із клітин, серед яких найбільш часто зустрічаються фібробласти, макрофаги й гладкі клітини. Тут також зустрічаються гладкі м'язові клітини, місцями зібрані в невеликі пучки й пов'язані з коренем волосся- це м'яз, що піднімає волосся. Однак є м'язові пучки, не пов'язані з ними. Найбільше їх у шкірі голови, щік, чола й тильної поверхні кінцівок. Скорочення м'язових клітин обумовлює появу так званої гусячої шкіри. При цьому стискуються дрібні кровоносні судини й зменшується приплив крові до шкіри, внаслідок чого знижується тепловіддача організму.
Сітчастий шар 
Сітчастий шар дерми (stratum retіculare) забезпечує міцність шкіри. Він утворений щільною неоформленою сполучною тканиною з потужними пучками колагенових волокон і мережею еластичних волокон. Пучки колагенових волокон проходять в основному у двох напрямках: одні з них лежать паралельно поверхні шкіри, інших - косо. Разом вони утворять мережу, будова якої визначається функціональним навантаженням на шкіру. У ділянках шкіри, що випробовують сильний тиск (шкіра стопи, подушечок пальців, ліктів і ін.), добре розвинена широкопетлиста, груба мережа колагенових волокон. Навпаки, у тих ділянках, де шкіра піддається значному розтяганню (область суглобів, тильна сторона стопи, особа й т.д.), у сітчастому шарі виявляється більше ніжна колагенова мережа. Еластичні волокна в основному повторюють хід коллагеновых пучків. Їх значно більше в ділянках шкіри, що часто випробовують розтягання (у шкірі обличчя, суглобів і т.д.). Клітинні елементи сітчастого шару представлені головним чином фібробластами.
У дермі навколо судин мікроциркуляторного русла - лімфатичних капілярів і посткапилярних венул присутні периваскулярні лімфатичні вузлики, схожі з вузликами селезінки.
Периваскулярні лімфатичні вузлики мають центральну й мантійну зони, у яких відбуваються проліферація й диференційовка лімфоцитів. Думають, що завдяки цим вузликам у шкірі може швидко розвиватися імунна захисна реакція при надходженні в неї антигенів.Постійна присутність в епідермисі й дермі імунокомпетентних клітин, а також лімфоїдных вузликів свідчить про те, що шкіра є не тільки місцем реалізації імунологічних процесів, але й бере активну участь у них, виконуючи роль одного з органів імуногенеза. У більшості ділянок шкіри людини в її сітчастому шарі розташовуються шкірні залози - потових і сальні, а також корінь волосся.
У дермі деяких ділянок шкіри є пігмент, що розташовується в цитоплазмі дермальных меланоцитів - клітин відростчастої форми. На відміну від меланоцитів епідермісу вони не дають позитивної ДОФА-реакції, тобто вони містять, але не синтезують пігмент. Яким шляхом попадає пігмент у ці клітини, точно невідомо, але припускають, що він надходить із епідерміса.
Дермальні меланоцити зустрічаються лише в певних місцях шкіри - в області анального отвору й в навколососкових кружельцях
Пучки колагенових волокон із сітчастого шару дерми тривають у шарі підшкірної клітковини.
З віком у шкірі змінюється співвідношення колагеновых і еластичних волокон - утворення еластичних волокон істотно знижується, що приводить до зниження еластичності шкіри.
Підшкірна клітковина
Підшкірна клітковина (tela subcutanea), або гіподерма, багата жировою тканиною, зм'якшує дію на шкіру різних механічних факторів. Вона особливо добре розвинена в тих ділянках шкіри, які піддаються сильним механічним впливам (подушечки пальців, долоні, ступні). Тут підшкірна клітковина повністю зберігається навіть при крайньому ступені виснаження організму. Підшкірний шар забезпечує деяку рухливість шкіри стосовно нижче розташованих частин, що значною мірою охороняє її від розривів і інших механічних ушкоджень. Скупчення жирової тканини в гіподермі також обмежує тепловіддачу.
177. Потові залози. Сальні залози
Потові залози беруть участь у терморегуляції, а також в екскреції продуктів обміну, солей, лікарських речовин, важких металів (підсилюється при нирковій недостатності). 
Потові залози підрозділяються на: екринні (мерокринные) і апокринні. 
Екринні потові залози зустрічаються в шкірі всіх ділянок тіла. Їхнє число становить 3-5 млн (особливо численні на долонях, підошвах, чолі), а сукупна маса приблизно дорівнює маси нирки. Вони секретують прозорий гіпотонічний піт з низьким змістом органічних компонентів, що виділяється клітками кінцевих відділів мерокринним (екринним) механізмом і по вивідних протоках попадає на поверхню шкіри, знижуючи її температуру неї. Вони ставляться до простих трубчастих залоз і складаються з кінцевого відділу й більше вузької вивідної протоки. 
Кінцеві відділи розташовуються в глибоких шарах дерми й підшкірній жировій клітковині, мають вигляд трубочки, згорнутої в клубок, і містять клітини двох типів:
міоепітелиальні клітини, сплощеної форми відростчасті клітини, розташовані у вигляді переривчастого шару по периферії;
секреторні клітини пірамидної форми, що утворюють внутрішній шар, у свою чергу, розділяються на:
- світлі клітини - великі, розташовані периферично їхні латеральні поверхні утворюють міжклітинні канальці, по яких секрет виділяється в просвіт;
- темні клітини - дрібні, звернені в просвіт кінцевого відділу розширеною апікальною частиною, що містить щільні секреторні гранули. Утворюють органічні компоненти поту.
Активність секреторних клітин екринних залоз регулюється холинергічними нервовими волокнами, підсилюючись при підвищенні температури тіла (на долонях, підошвах і особі - при емоційному стресі).
Вивідні протоки зв'язують кінцеві відділи з поверхнею шкіри. Їхня стінка утворена двухшаровим кубічним епітелієм, що складається із дрібних базофільних клітин, які підрозділяються на два типи:
периферичні клітини - полігональної форми, з округлим ядром і численними мітохондріями й рибосомами в цитоплазмі;
поверхневі клітини - неправильної форми, звернені в просвіт протоки, зі сплощеним ядром, слабко розвиненими органеллами й множинними тонофібрилами в апікальній частині.
Апокринні потові залози, на відміну від екринних, розташовуються лише в певних ділянках тіла: шкірі пахвових западин, ареолів сосків, промежини, області геніталій. Остаточний розвиток характерний у період статевого дозрівання. Утворюютьть піт молочного кольору з високим змістом органічних речовин. За будовою - прості трубчасто-альвеолярні залози, вони складаються з кінцевого відділу й більше вузької вивідної протоки.
Кінцеві відділи лежать у глибоких шарах дерми й підшкірній жировій клітковині й мають вигляд великої згорнутої в клубок трубочки з мішкоподібним розширенням і широким просвітом.
Містять клітки двох типів:
міоепітелиальні клітини;
секреторні - оксифільні, кубічної або призматичної форми, у яких нагромадження секреторного матеріалу відбувається в апікальній частині, що відділяється в просвіт (апокринная секреція). Активність клітин регулюється адренергічними нервовими волокнами, а також статевимигормонами.
Вивідні протоки - прямі, впадають в устя волосяних фолікулів над місцем впадання сальних залоз, зрідка відкриваються незалежно на поверхню шкіри. Утворені тими ж типами клітин, що й протоки екринних потових залоз.

Сальні залози виробляють суміш ліпідів - шкірне сало, що покриває поверхню шкіри, зм'якшуючи її й підсилюючи її бар'єрні й антимікробні властивості. Вони присутні в шкірі повсюдно, за винятком долонь, підошов і тилу стопи. Звичайно пов'язані з волосяними фолікулами, остаточно розвиваються замолоду в ході статевого дозрівання під впливом андрогенів 
Сальні залози розташовуються в основі кореня волосся на межі сітчастого й сосочкового шару дерми. Вони належать до простих альвеолярних залоз із розгалуженими кінцевими відділами. Вони складаються з кінцевих відділів і вивідних проток.
Кінцеві відділи утворені декількома альвеолами (мішечками), що складаються з багатошарового епітелію, у якому є клітки двох типів:
базальні, лежачі на базальній мембрані й утворюють периферичний (паростковий) шар - дрібні, базофильні, діляться мітотично, після чого виштовхуються із цього шару й видозмінюються;
себоцити - великі, полігональні клітки, після міграції з базального шару накопичують ліпіди у вигляді великих крапель. Зміщаючись у напрямку протоки, руйнуються, перетворюючись у секрет - шкірне сало (голокринная секреція).
Вивідна протока - широка і коротка, з'єднує кілька мішечків з вустями волосяного фолікулу, вистелена багатошаровим епітелієм. Виділення секрету сальних залоз (20 г у добу) відбувається при скороченні м'яза, що піднімає волосся (утворене гладком’язовимим клітинами й проходить від сосочкового шару дерми до волосяної сумки). Гіперпродукція шкірного сала характерна для захворювання- себорея
178.Похідні шкіри: волосся
Волосся - ороговілі нитковидні придатки шкіри товщиною 0,005-0,6 мм і довгої від декількох міліметрів до 1,5 м, їхній колір, розміри й розподіл пов'язані з віком,статтю , расовою приналежністю й ділянкою тіла. Волосся покривають все тіло, за винятком долонь, підошв, бічних, долонних або підошовних поверхонь пальців, червоної облямівки губ, головки статевого члена, клітора й малих статевих губ. З 2 млн волось, наявних на тілі людини, близько 100 000 перебуває на волосистій частині голови. Вони розділяються на три види: 
довгі - товсті, довгі, пігментовані, покривають волосисту частину голови, а після статевого дозрівання - лобок, пахвові западини, у чоловіків - також вуси, бороду й інші частини тіла; 
щетинисті - товсті, короткі, пігментовані утворюють брови, вії, виявляються в зовнішньому слуховом проході й передодні носової порожнини; 
пушкові - тонкі, короткі, безбарвні, покривають інші частини тіла (чисельно переважають); під впливом гормонів при статевому дозріванні в деяких частинах тіла можуть перетворюватися в довгі. 
Волосся складається із стержня, що виступає над шкірою, і кореня, зануреного в неї до рівня підшкірної жирової клітковини (у пушкових волосин менш глибоко,ніж у довгих і щетинистих). Корінь оточений волосяним фолікулом - циліндричним епітеліальним утворенням, що вдасться в дерму й гіподерму й обплетеним сполучнотканною волосяною сумкою. Поблизу поверхні епідермісу фолікул утворить розширення - лійка, куди впадають протоки апокринных потових і сальних залоз. На дистальному (глибокому) кінці фолікула також є розширення - волосяна цибулина, у яку вростає сполучнотканинний волосяний сосочок з більшою кількістю кровоносних посудин, що здійснюють харчування цибулини.
Епітеліальні клітини цибулини служать камбіальними елементами (матрицею), що забезпечують ріст волосся. Вони діляться й, зміщаючись, диференціюються, утворюють (залежно від положення в цибулині) клітини різних видів. Ці клітини, піддаючись зроговінню, беруть участь у формуванні різних типов волосин і іх внутрішньої кореневої піхви. У цибулині перебувають і меланоцити, що обумовлюють пігментацію волосся.
Мозкова речовина волосся (утворюється клітинами центральної частини цибулини) є тільки в довгих і щетинистих волосин, складається з великих слабо пігментованих, вакуольозованих клітин, що лежать на зразок монетних стовпчиків і містять у цитоплазмі оксифільні гранули трихогіалину (попередника рогової речовини). Клітини повністю зроговіють тільки на рівні сальних залоз, заповнюючись м'яким кератином.
Коркова речовина волосся (утворюється середньою частиною цибулини) розташовується навколо мозкової й складається із сплощених веретеноподібних клітин, які швидко зроговівають, заповнюючись твердим (механічно й хімічно стійким) кератином.
Кутикула волосся (утворюється зовнішнім краєм середньої частини цибулини) оточує коркову речовину й складається із клітин, що перетворюються в рогові лусочки, що містять твердий кератин, які черепицеподібно накладаються один на одного виступаючими краями догори.
Внутрішня епітеліальна піхва (утворюється периферичною частиною цибулини) оточує корінь волосся до рівня проток сальних залоз, де воно зникає. У нього входять три шари, добре помітні лише поблизу цибулини й які зливаються вище в єдиний роговий шар (зсередини назовні):
кутикула внутрішньої епітеліальної піхви подібна з кутикулою волосся, однак її лусочки містять кератин, своїми виступаючими краями спрямовані внизу й зчеплені з лусочками кутикули волосся;
внутрішній (грануломісткий) шар (Гекслі) поблизу цибулини утворений кубічними клітинами (утримуючими гранули трихогіалину), які, зміщаючись наверх, заповнюються м'яким кератином і руйнуються;
зовнішній (блідий) шар (Генле) утворений одним поруч світлих кубічних клітин, що заповнюються м'яким кератином і руйнуються.
Зовнішня епітеліальна піхва є продовженням епідермису у фолікул. Втрачає роговий шар на рівні сальних залоз і, витончається до 1-2 шарів, зливається із цибулиною.
М'яз, що піднімає волосся, складається із гладком’язових клітин, одним кінцем вплітається у волосяну сумку, іншим - у сосочковий шар дерми. При її скороченні косо лежачий корінь волосся приймає більше вертикальне положення, а шкіра в області прикріплення м'яза втягується ("гусяча шкіра").
Ріст волосся здійснюється із середньою швидкістю 0,35 мм за добу й відбувається циклічно й асинхронно в сусідніх ділянках шкіри (у людини). 
Цикл складається із трьох фаз:
-фази активного росту (анагена) включають подовження фолікула, активацію сосочка й цибулини (клітин матриці й меланоцитів), ріст внутрішньої піхви й волосся. Тривалість фази анагена обумовлена генетично й займає на волосистій частині голови від 2 до 5 років (у середньому, 1000 доби);
-фази регресивних змін (катагена) характеризуються припиненням розподілу клітин матриці, зникненням відростків меланоцитів, утовщенням термінальної частини волосся з формуванням так званої "колби волосся", руйнуванням внутрішньої піхви, укороченням фолікула. Триває на волосистій частині голови, у середньому 2-3 тижні;
-фази спокою (телогена) - колба втримується в укороченому фолікулі, її видалення відбудеться лише в анагені; розмноження й зроговіння епітеліальних кліток не відбувається. Триває близько 100 доби.
Фактори, що впливають на ріст волосся:
-ріст підсилюється андрогенами в андрогензалежних зонах, однак на голові вони його пригнічують, а при тривалому впливі можуть викликати необоротну атрофію фолікулу (що приводить до облисіння в генетично схильних чоловіків);
естрогени сповільнюють ріст і подовжують анаген;
кортизол гальмує;
тироксин прискорює початок анагену.
 


Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования