Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

34. Механізм дії антихолінестеразних речовин
Фармакологічні речовини, які блокують активність холінестерази, сприяють нагромадженню ацетилхоліну в зонах нервових закінчень та зумовлюють більш тривалу і виразнішу дію медіатора, називаються антихолінестеразними засобами. Перешкоджаючи гідролізу ацетилхоліну, антихолінестеразні засоби посилюють і продовжують його мускарино- і нікотиноподібні ефекти.
У терапевтичних дозах викликають в основному М-холіноміметичну дію — проявляється підвищенням тонусу і скоротливою активністю не посмугованих м’язів, робота серця послаблюється, частота серцевих скорочень сповільнюється, зменшується швидкість проходження збудження по провідній системі серця, знижується артеріальний тиск, підвищується секреція залоз (кишечнику, шлунка, слізних, слинних, бронхіальних, потових).
Н-холіноміметична дія антихолінестеразних засобів виявляється покращенням проведення збудження у нервово-м’язовому синапсі (підвищення тонусу і сили скорочень скелетних м’язів (більш виражена дія прозерину). Прозерин також безпосередньо збуджує Н-ХР м’язів.
Антихолінестеразні засоби та М-холіноміметики звужують зіницю ока (викликають міоз), знижують внутрішньоочний тиск, викликають спазм акомодації. Використовують при глаукомі.
Тонус і моторика шлунково-кишкового тракту і сечового міхура підвищується, що дає можливість призначати ці засоби при атонії м’язів шлунково-кишкового тракту і сечового міхура. Сфінктери шлунково-кишкового тракту і сечового міхура розслаблюються.
Антихолінестеразні речовини полегшують передачу імпульсів в нервово-м’язових синапсах, тому їх використовують при лікуванні міастенії, залишкових явищах поліомієліту, атонії шлунково-кишкового тракту, а також як антагоністи міорелаксантів антидеполяризуючої дії.
Антихолінестеразні засоби короткочасної (зворотної) дії призначають при парезах, паралічах центрального походження, міастенії, атонії шлунково-кишкового тракту і сечового міхура, при передозуванні міорелаксантами антидеполяризуючої (конкурентної) дії, при отруєнні М-холіноблокаторами (атропін та інші, до появи сухості слизових оболонок).
Антихолінестеразні засоби не можна призначати при бронхіальній астмі, порушеннях провідності в міокарді, атеросклерозі, стенокардії, епілепсії, гіперкінезах. Антихолінестеразні засоби (прозерин, фізостигміну саліцилат) погано проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Фармакодинаміка антихолінестеразних засобів короткочасної дії подібна. Відмінності в дії окремих препаратів носять в основному кількісний характер, це пояснюється різницею у фармакокінетиці (тривалість блокади холінестерази цими препаратами 4—6 годин).
Побічні ефекти антихолінестеразних засобів — надмірна секреція екзокринних залоз, спастичні болі у животі, пронос, гіпотензія. Для лікування застосовують М-ХБ.
Фізостигміну саліцилат — сіль алкалоїду калабаоських бобів африканської рослини Physostigma venenosum.
На денервовані органи фізостигмін не діє. Це пояснюється тим, що фізостигмін діє опосередковано через ендогенний ацетилхолін. При денервації органів повністю порушуються синтез і депонування ацетилхоліну, а тому фізостигмін не виявляє дії на них. В той же час реакція денервованого органу на екзогенний ацетилхолін зберігається. Після введення фізостигміну найбільш інтенсивні ефекти відмічаються з боку серця та гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту, тобто переважає збудження М-ХР. При цьому підвищується моторна функція шлунково-кишкового тракту, перистальтика підвищується; посилюється секреція залоз (слізних, слинних), шлунка, панкреатичного соку. З боку серця — зменшення ритму серцевих скорочень (брадикардія), з боку бронхів — бронхоспазм. Звужуються зіниці ока (міоз), знижується внутрішньоочний тиск. Тривалість дії фізостигміну 6—12 годин. Усі перераховані ефекти фізостигміну є наслідком збудження М-ХР і знімаються введенням атропіну. Застосовують при атонії шлунково-кишкового тракту, міастенії. Місцево — розчин — краплі в око при глаукомі.
Прозерин має більш виражену фармакологічну активність, ніж фізостигмін, тривалість дії 3—5 годин. Основними ефектами подібний до фізостигміну, але більше стимулює мускулатуру сечового міхура, менше діє на серце і не виявляє центральних ефектів, оскільки не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Особливістю дії прозерину є те, що при введенні його у терапевтичних дозах відбувається значне збудження Н-ХР довільної мускулатури. Ця властивість препарату широко застосовується у клініці для лікування міастеній, парезів, залишкових явищ поліомієліту, при крововиливах у тканину мозку, черепно-мозкових травмах, для підсилення скоротливої активності міометрію (при пологах), при передозуванні міорелаксантами антидеполяризуючої дії.
Галантаміну гідробромід (алкалоїд проліска Воронова), на відміну від прозерину, добре проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. У зв’язку з цим більш активний при лікуванні хворих з залишковими явищами поліомієліту, міастенії. Тривалість дії 6—8 годин. Терапевтичний ефект розвивається повільно.
Передача імпульсів через нервово-м’язовий синапс порушується при захворюванні міастенії. Спостерігається прогресуюче втомлення м’язів під час жування, ковтання, розмови, рухів кінцівок. Міастенія відноситься до автоімунних захворювань. В організмі виробляються антитіла до холінорецептора постсинаптичної мембрани м’язового волокна. Внаслідок реакції антитіл з рецепторами прискорюється розпад молекул рецептора під дією протеолітичних ферментів. Для лікування використовують препарати, які гальмують активність ацетилхолінестерази та імуносупресори.
Піридостигміну бромід порівняно з іншими перерахованими антихолінестеразними засобами менш активний, призначається у більших дозах, але тривалість дії більша. При передозуванні призначають М-холіноблокатори.
Антихолінестеразні засоби тривалої (незворотної) дії є ефірами фосфорної кислоти (фосфорорганічні сполуки — армін, пірофос, фосфакол). Названі засоби в малих дозах (концентраціях) блокують активність холінестерази. Стійко фосфорують естеразні ділянки активних каталітичних центрів холінестерази і викликають незворотню неконформаційну їх трансформацію. Відновлення активності холінестерази відбувається в основному за рахунок синтезу ферменту. Тривалість дії цих препаратів — 20 годин і більше. Добре розчинні у ліпідах, проникають крізь неушкоджену шкіру та слизові оболонки і дуже легко проникають через гематоенцефалічний бар’єр; є високо отруйними сполуками. Застосовують тільки в офтальмології, краплі в око при глаукомі.
В медичній практиці застосовуються фосфакол та армін місцево у вигляді очних крапель для лікування глаукоми.
Фосфакол — прозора олійна рідина жовтуватого кольору, розчиняється у спирті, ефірі, бензолі; розчинний у воді у співвідношенні 1:1000.
Фосфакол — один з представників групи органічних ефірів фосфорної кислоти, який володіє антихолінестеразною активністю. Відноситься до незворотніх інгібіторів холінестерази.
Зміни в діяльності організму, викликані цими сполуками в значній мірі співпадають зі змінами, викликаними іншими антихолінестеразними засобами. У зв’язку з сильним та тривалим міотичним (звуження зіниці) ефектом вони знайшли застосування в якості міотичних та протиглаукомних засобів.
Розчин фосфаколу 0,013% застосовують при глаукомі, прободінні рогівки, випадінні кришталика, коли потрібно викликати тривале і сильне звуження зіниці.
Подібні до фосфаколу армін, нібуфін.
Фармакодинаміка антихолінестеразних засобів тривалої дії заслуговує на увагу ще й тому, що деякі сполуки (карбофос, дихлофос, тіофос, хлорофос) використовуються у народному господарстві як інсектицидні препарати і можуть викликати отруєння. При отруєнні цими речовинами спостерігаються симптоми збудження як М-,так і Н-ХР. Розвивається міоз, гіперсалівація, бронхоспазм, кольки шлунково-кишкового тракту, брадикардія, різке зниження артеріального тиску, тремор тіла, психомоторне збудження у вигляді судом, галюцинацій. Для лікування отруєнь використовують М-ХБ, при психомоторному збудженні вводять антипсихотичні та анксолітичні засоби (аміназин, діазепам), натрію оксибутират, а для відновлення холінестерази дають реактиватори холінестерази (речовини, які здатні відновлювати активність ферменту холінестерази) — алоксим, дипіроксим, ізонітрозин. Кращий ефект отримуємо при комбінованому застосуванні препаратів М-ХБ разом з реактиваторами холінестерази.
Механізм реактивації холінестерази полягає у наступному: оксими зв’язуються з аніонним центром блокованої холінестерази за рахунок позитивно зарядженого атому азоту, а нуклеофільний центр оксиму, представлений киснем, атакує фосфорильований естеразний пункт. У результаті відбувається фосфорилювання оксиму, тобто відщеплення його від холінестерази і відновлення її активності. Реактиватори холінестерази володіють більш профілактичною, ніж лікувальною дією.
Дипіроксим — четвертинна амонійна сполука, погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і тому слабо реактивує холінестеразу мозку.
Ізонітрозин — третинний амін, добре проходить через гематоенцефалічний бар’єр.
Крім реактиваторів холінестерази, при отруєнні антихолінестеразними засобами застосовують М-ХБ (атропіноподібні речовини).
35. Антихолінергічні (М-холіноблокуючі) засоби (М-ХБ).Атропін, скополамін і платифілін 
Це лікарські речовини, які викликають тимчасовий функціональний параліч М-ХР.
М-ХБ блокують М-ХР у синапсах постгангліонарних холінергічних нервів, усувають вплив на органи і системи парасимпатичної нервової системи і холінергічних волокон симпатичної нервової системи. Крім того, ці речовини запобігають і знімають мускариноподібну дію ацетилхоліну.
Джерела отримання М-ХБ. Основними джерелами отримання М-ХБ є лікарські рослини. Атропін отримують з красавки (Atropa Belladonna) та дурману (Datura stramonium), скополамін — з скополії карніолійської (Scopolia carniolica), платифілін — з хрестовика широколистого (Senecio platyphyllus).
Механізм дії М-ХБ пояснюється блокадою М-ХР завдяки насиченню поверхні молекулами М-холіноблокатора (конкурентні антагоністи М-ХМ), блокують активний центр М-ХР. Встановлено, що атропін і атропіноподібні речовини взаємодіють з аніонним пунктом М-ХР, це робить останній недоступним для ацетилхоліну. Такий тип блокади синапсів називається конкурентним антагонізмом одностороннім (нерівноважним). Це означає, що при збудженні холінорецепторів холіноміметиками після наступного введення атропіну ефекти зменшуються або усуваються повністю, а при блокаді М-ХР атропіном М-холіноміметики у межах терапевтичних доз не викликають збудження М-ХР. Ефекти М-ХМ знімаються атропіном, тоді як ацетилхолін не може зняти ефекти атропіну.
Препарати групи атропіну в терапевтичних дозах пригнічують переважно М-ХР, а у великих дозах діють і на Н-ХР. На синтез і вивільнення ацетилхоліну вони не впливають. М-холіноблокатори зменшують або знімають ефекти подразнення холінергічних (парасимпатичних) нервів і дію речовин, які володіють М-холіноміметичною активністю (ацетилхолін, антихолінестеразні засоби). При введенні М-ХБ периферичної дії в організмі відмічаються такі ефекти: розширення зіниці ока за рахунок дії на М-ХР кругових м’язових волокон райдужної оболонки, їх розслаблення приводить до підвищення внутрішньоочного тиску за рахунок закриття шлемового каналу і фонтанних просторів (здавлювання розслабленою райдужною оболонкою), розслаблення циліарного м’яза, а з ним натягування циннової зв’язки і капсули кришталика (кришталик набуває плоскої форми), настає далекозорість, розвивається параліч акомодації .
Зменшується секреція залоз (сльозних, слинних, бронхіальних, шлунка), знижується тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів (бронхів, кишечнику, сечового міхура, жовчних шляхів). З боку серця розвивається тахікардія (прискорення ритму серцевих скорочень). За тривалістю дії на око М-холіноблокатори розміщуються в такому порядку: атропін > скополамін > гоматропін > платифілін.
Атропін, скополамін і платифілін є третинними амонійними сполуками, які добре проникають через гематоенцефалічний бар’єр і діють на ЦНС, а саме: атропін сульфат у терапевтичних дозах збуджує дихальний центр, у великих дозах збуджує кору головного мозку, що може призвести до психічного і рухового збудження. На відміну від атропіну, скополамін пригнічує функціональну активність ЦНС. При введенні в організм атропіну ефекти розвиваються через 20—30 хвилин, тривалість його дії 7—10 днів (з боку ока).
Скополаміну гідробромід пригнічує активність підкоркових рухових центрів, що може бути використано для лікування паркінсонізму, збудження. Викликає розширення зіниці ока і параліч акомодації до 5 днів. Пригнічує активність вестибулярного апарату, що може бути використано при блювоті за морської та повітряної хвороби (входить до складу таблеток «Аерон», подібний до нього «дедалон»). Ефект розвивається через 20—30 хвилин і триває 5—10 годин.
Платифіліну гідротартрат на відміну від атропіну в меншій мірі пригнічує секрецію слинних залоз, пригнічує активність судинорухового центру, що може бути використано при лікуванні гіпертонічної хвороби. Блокує Н-ХР у вегетативних гангліях і хромафінних клітинах мозкової речовини наднирників (зменшення секреції адреналіну). Крім того, для платифіліну в більшій мірі виражена міотропна спазмолітична дія (розслаблює гладкі м’язи, діючи на міофібрили (застосовують для зняття спазмів гладкої мускулатури внутрішніх органів). Завдяки вказаним властивостям на відміну від інших М-ХБ речовин знижує артеріальний тиск. При введенні платифіліну в організм ефект настає через 20—30 хвилин і триває 3—5 годин. В офтальмології платифілін використовують з діагностичною метою (для дослідження очного дна), при травмах і запальних процесах ока (іридоцикліт).
Антихолінергічні (М-холіноблокуючі) засоби (М-ХБ).Іпратропію бромід (атровент). Метацин. Допомога при отруєнні 
Іпратропію бромід (атровент) — препарат атропіну тривалої дії. При інгаляції ефект настає через 1 годину, тривалість дії — до 6 годин. Має високу спорідненість до М-ХР м’язів бронхів і є найбільш ефективним бронхолітиком серед М-ХБ. У дозах, що забезпечує бронхолітичний ефект, мало діє на інші об’єкти. Застосовують для попередження приступів бронхіальної астми, як профілактичний засіб, через гістогематичні бар’єри не проникає.
Метацин — синтетичний препарат, практично не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, і тому не впливає на ЦНС, діє переважно на периферичні М-ХР сильніше, ніж атропін, має більш виражену бронхолітичну активність. При введенні в організм ефект настає через 20—30 хвилин і триває 5—6 годин. Застосовують метацин при спастичних болях внутрішніх органів, за таких хвороб, як гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, кишкова колька, печінкова колька, підвищена збудливість матки, для премедикації в анестезіології (зменшує секрецію бронхіальних залоз, блокує передачу збудження з блукаючого нерва на серце і бронхи).
Атропін та платифілін при резорбтивній дії знімають спазми гладкої мускулатури внутрішніх органів (кольки: печінкова, ниркова, кишкова) при гострому панкреатиті, стенокардії, бронхіальній астмі.
Препарати атропінового ряду вводять при отруєнні М-ХМ, мухоморами, антихолінестеразними засобами, морфіном.
Побічні ефекти при передозуванні атропіноподібними речовинами та рослинами, що містять атропін (красавка, дурман): при отруєнні спостерігається розширення зіниці ока, сухість слизових оболонок, страх від світла (фотофобія), збудження ЦНС, марення, галюцинації, підвищення рухової активності, температури тіла, непослідовність мовлення.
Допомога при отруєнні — проводять симптоматичне лікування. Перш за все промивають шлунок 0,02% розчином перманганату калію, дають активоване вугілля, сольові проносні засоби, кровозамінники, гемодіаліз, сечогінні засоби. При збудженні ЦНС використовують заспокійливі засоби (седативні, снодійні, нейролептики). Призначають М-ХМ (ацеклідин), антихолінестеразні речовини (прозерин, галантамін) до перших проявів їх дії (підвищення секреції слини).
М-ХБ протипоказано застосовувати при глаукомі!
Гастрозепін (пірензепін) вибірково блокує М1-ХР шлунка. Застосовують при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Спазмолітин діє як на М-, так і на Н-ХР, блокуючи їх. Застосовують при спазмах гладкої мускулатури внутрішніх органів, при слабкості родової діяльності, спазмах периферичних судин, невралгіях, радикулітах.
Апрофен — більш активний ніж спазмолітин за дією на М-ХР. Застосовують при кольках, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, спазмах судин, для підсилення скоротливої активності матки у першому періоді родів, при отруєнні антихолінестеразними речовинами.
Месфенал, фубромеган не проникають через гематоенцефалічний бар’єр, діють переважно на периферичні М-ХР внутрішніх органів і Н-ХР вегетативних гангліїв, мозкової речовини наднирників. Застосовують при бронхіальній астмі, кольках.
Хлорозил — виявляє периферичну М-ХБ і спазмолітичну дію. За властивостями близький до атропіну і метацину. Хлорозил пригнічує шлункову секрецію. Через гематоенцефалічний бар’єр погано проникає, і тому не проявляє центральної дії. Хлорозил застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, включаючи випадки резистентності до атропіну. Призначають всередину. Курс лікування 2—6 тижнів. Побічні ефекти — тахікардія, сухість слизових оболонок, зниження тонусу гладкої мускулатури, порушення акомодації (параліч).
М-ХБ центральної дії (амізил, метамізил) блокують М-ХР головного мозку. На периферичні М-ХР впливають погано. Дія їх на ЦНС полягає у пригніченні активної уваги і асоціативного мислення. Гальмують умовні рефлекси, пригнічують реакцію пробудження. Підсилюють дію снодійних і наркотичних засобів. Виявляють протисудомну дію. Застосовують як транквілізуючі і седативні засоби, для лікування паркінсонізму, при безсонні.

36. Засоби, які впливають на Н-холінорецептори
Нікотиночутливі холінорецептори мають різну локалізацію. Приймають участь в передачі імпульсів у вегетативних гангліях, мозковій речовині наднирників, нервово-м’язових синапсах, в хеморецепції та генерації аферентних імпульсів в каротидних клубочках.
Локалізація Н-ХР:
1. У клітинах гангліїв симпатичної та парасимпатичної нервової системи;
2. У хромафінних клітинах мозкової речовини наднирників;
3. У рецепторних клітинах каротидних синусів;
4. У скелетних м’язах;
5. У ЦНС (кора головного мозку, пірамідна система, спинний мозок). 
Н-ХР чутливі до медіатора ацетилхоліну, збуджуються малими дозами нікотину, а великими дозами нікотину блокуються.
Класифікація Н-холінергічних речовин:
1. Н-ХМ:
а) Н-ХМ центральної дії (нікотин у малих дозах);
б) Н-ХМ периферичної дії (цититон, лобеліну гідрохлорид).
2. Н-ХБ:
а) Н-ХБ центральної дії (нікотин у великих дозах, циклодол);
б) Н-ХБ периферичної дії (гангліоблокатори, міорелаксанти).
Н-ХМ-речовини, які збуджують Н-ХР — гангліївнікотин, лобеліну гідрохлорид, цититон.
Нікотин — головний алкалоїд тютюну (Nicotiana tabacum) являє собою сіль органічних кислот, які легко розчиняються у воді. Вільний алкалоїд (основа) являє собою маслянисту рідину, сильно лужного характеру, розчинну у воді і органічних розчинниках. Свіжоотриманий алкалоїд без кольору, і майже не маэ запаху, але при стиканні з повітрям нікотин легко окислюється і приймає коричневий колір та характерний гострий тютюновий запах. В закритих ємностях може зберігатися тривалий час.
Тютюн махорочний
При нанесенні на слизові оболонки нікотин проявляє різке подразнення, слабку протимікробну дію та значну інсектицидну активність. Інсектицидна дія використовується в сільському господарстві для боротьби з шкідниками рослин.
Зі слизових оболонок нікотин всмоктується швидко. В організмі піддається біотрансформації у печінці. Виділяється головним чином нирками, частково слинними, потовими залозами та залозами шлунку. Виділення тривале (протягом 3—4 днів).
Чутливість до нікотину людей дуже різна; встановлено, що особливо отруйно він діє на дітей і підлітків. Для незвиклого дорослого організму достатньо прийняти всередину 1—4 мг нікотину для отруюючої дози; смерть настає вже від 1—3 капель протягом декількох хвилин; одна сигара містить нікотину у такій кількості, що при введенні у вену може викликати смерть у двох незвиклих до нікотину людей.
Отруєння нікотином: гостре та хронічне
Гостре отруєння нікотином — пекучість у роті і стравоході, відчуття тепла, царапання у горлі, посилене слиновиділення, головний біль, запаморочення, збудження ЦНС, розлади зору та слуху, світлобоязнь, охолодження кінцівок, блювота, пронос, ускладнене дихання, підвищення артеріального тиску, порушення координації рухів, судоми. Озерні жаби під впливом нікотину або тютюнового диму приймають характерну позу: передні лапки притиснуті до черева, задні зігнуті поверх спини під прямим кутом до хребта, гомілки судомно підігнуті до стегна Якщо гомілки відтягнути, вони знову приймуть попереднє положення. Цю дію можна використати як біологічну пробу на нікотин (встановлює наявність нікотину 0,1 мг алкалоїду).
Допомога при гострому отруєнні: промивання шлунку, осадження нікотину таніном, активоване вугілля; при порушенні дихання — камфору, кофеїн; при збудженні — снодійні та заспокійливі засоби; для зниження артеріального тиску — адреноблокатори та міотропні спазмолітики. 
При повторному потраплянні нікотину в організм швидко розвивається звикання і пристрасть, які виражаються в тому, що помітна дія нікотину зменшується і організм починає без помітних ознак отруєння переносити все більші і більші дози.
Хронічне отруєння нікотином — (нікотінізм — соціальне зло, боротьба з яким нелегка) спостерігається у курців тютюну та тютюнових фабрик (вдихання пилу табачного). Місцеві прояви виражаються катаральним запаленням слизових оболонок, кашлем. Резорбтивна дія отрути проявляється на всі органи, але головним чином на нервовій системі, серцево-судинній та травній системах. Розвиваються безсонниці, головні болі, тремор кінцівок і тіла, серцебиття, підвищення артеріального тиску, переміжаюча хромота (ендартеріїт), рухові розлади кінцівок, шлункоко-кишкового тракту, надмірне виділення у кров адреналіну. Лікування симптоматичне.
Н-ХР вибірково збуджуються малими дозами нікотину. Дія малих доз нікотину майже повністю співпадає з ефектами збудження симпатичних та парасимпатичних гангліїв. Парасимпатичні ефекти нікотину виражаються підсиленням слиновиділення, підвищенням тонусу гладкої мускулатури внутрішніх органів, блювотою, проносами, міозом, зменшенням ритму серцевої діяльності (брадикардія).
За рахунок збудження симпатичних гангліїв збільшується викид катехоламінів — адреналіну та норадреналіну, внаслідок чого підвищується артеріальний тиск, розвивається задишка (внаслідок стимуляції хеморецепторів синокаротидної зони). При введенні малих доз нікотину спостерігається після фази збудження Н-ХР стадія їх пригнічення. Проявами стадії пригнічення Н-ХР є: тахікардія, підвищення артеріального тиску, пригнічення дихання, блокада нервовом’язової провідності.
Застосування: нікотин як лікарська речовина у клініці не застосовується. Має лише токсикологічне значення і як інсектицидний препарат для знищення комах, мучниці.
При викурюванні сигарети в організм людини потрапляє біля 2 мг нікотину. Цієї дози нікотину достатньо для отримання Н-ХМ-ої дії.
Хронічне куріння тютюну супроводжується розладами серцево-судинної системи, органів травлення та дихання.

37. Лікарські речовини, що збуджують Н-ХР вегетативних гангліїв. Гангліоблокатори
До лікарських речовин, які збуджують Н-ХР вегетативних гангліїв і мають практичне значення, відносяться: цититон, лобеліну гідрохлорид.
Цититон, лобеліну гідрохлорид збуджують Н-ХР синокаротидних зон і рефлекторно підвищують тонус дихального та судинорухового центрів. При збудженні Н-ХР підвищується артеріальний тиск, прискорюється ритм серцевої діяльності за рахунок підсиленого викиду катехоламінів хромафінними клітинами тканини наднирників. Цититон і лобеліну гідрохлорид проникають через гематоенцефалічний бар’єр і спочатку збуджують, а потім пригнічують дихальний та судиноруховий центри. 
Застосування: Н-ХМ застосовують для стимуляції дихання при його рефлекторній зупинці (коли збережена рефлекторна діяльність), у випадку інтоксикації СО, барбітуратами. Ефект розвивається при введенні препаратів внутрішньовенно через 1—2 хвилини і триває 3—5 хвилин. 
 Показання до застосування:
1. Гіпертонічний криз. З цією метою застосовують пентамін, бензогексоній.
2. Набряк легенів і мозку на тлі підвищеного артеріального тиску. Гангліоблокатори розширюють периферичні судини (і артеріоли, і венули), кров депонується на периферії, знижується її притік до "правого" серця і розвантажується малий круг кровообігу, зменшується гідростатичний тиск в судинах легенів і мозку. Розширення венул сприяє зменшенню венозного повернення крові до серця, що покращує умови його роботи.
3. Керована гіпотонія. Штучна гіпотензія використовується для знекровлення операційного поля при хірургічних втручаннях на серці, судинах мозку (зменшується небезпека його набряку), органах тазу, стоматологічних операціях (на тканинах з рясним кровопостачанням). Гангліоблокатори розширюють периферичні судини, і кров депонується на периферії, що призводить до зменшення кровотечі в області операційного поля. Одночасно гангліоблокатори запобігають розвитку негативних вегетативних реакцій на органи і судини при оперативних втручаннях. Для керованої гіпотонії в основному застосовують препарати короткої дії (гігроній, імехін - вводять внутрішньовенно краплинно).
4. Лікування спазмів периферичних судин (ендартеріїти, хвороба Рейно).
5. Виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки. Гангліоблокатори знижують секрецію шлункового соку і розслабляють гладку мускулатуру шлунку і кишківника, створюючи функціональний спокій укритої виразками слизової оболонки.

Крім того, гангліоблокатори іноді застосовують як бронхорозширюючі засоби (як один з компонентів лікування), а пахикарпін, стимулює скоротливу діяльність матки, при слабкій пологовій діяльності.
Протипоказання до призначення Н-ХМ: гіпертонічна хвороба, набряки легенів, кровотечі, травми черепа, вроджені вади серця, атеросклероз.
Табекс і лобесил — препарати, які застосовуються для боротьби з курінням. Табекс містить цитизин, а лобесил — лобелін, проявляють збуджувальну дію на НХР, у зв’язку з чим після їх застосування зникають явища нікотинової абстиненції (фізичної залежності) і потреби в курінні.
Н-ХБ — відповідно зі здатністю блокувати переважно Н-ХР невронів автономних вузлів, хромафінних клітин наднирників і каротидних зон, або волокон скелетних м’язів, поділяють на гангліоблокатори і міорелаксанти (курареподібні) речовини.
Гангліоблокатори — лікарські речовини, які вибірково блокують Н-ХР вегетативних гангліїв. Виділяють четвертинні амонійні сполуки (гігроній, пентамін, бензогексоній) і третинні аміни (пахікарпіну гідройодид, пірилен)
Механізм дії гангліоблокаторів полягає в тому, що вони зв’язують активний центр Н-ХР і запобігають взаємодії його з ацетилхоліном. Таким чином, гангліоблокатори ведуть себе як конкурентні антагоністи ацетилхоліну. 
Парасимпатичні ганглії, як правило, блокуються гангліоблокаторами сильніше і триваліше. В результаті блокади Н-ХР настає фармакологічна «денервація» органів. Контроль нервової системи над функцією органів значно послаблюється або втрачається. 
Найбільші зміни спостерігаються з боку серцево-судинної системи. Внаслідок блокування судинозвужувальних імпульсів через симпатичні ганглії настає зниження артеріального тиску. Цьому сприяє також блокада Н-ХР мозкової речовини наднирників, внаслідок чого зменшується секреція адреналіну і пряма (міотропна) судинорозширювальна дія гангліоблокаторів. Під дією гангліоблокаторів значно розширюються артеріоли і малі артерії, менше — венули. Загальний периферичний опір під впливом гангліоблокаторів знижується. Ритм серцевих скорочень змінюється мало. Ударний і хвилинний об’єм серця здорової людини гангліоблокатори знижують в результаті зменшення венозного притоку крові. Але при хронічній серцевій недостатності, коли венозний тиск підвищений, гангліоблокатори збільшують ударний об’єм серця за рахунок зниження периферичного опору. Гангліоблокатори викликають регіонарний перерозподіл крові, підсилюють рух крові у кінцівках. Нирковий рух крові знижується, але фільтраційна властивість нирок при цьому не порушується. Зниження артеріального тиску супроводжується симптомами кисневої нестачі мозку і серця. Гангліоблокатори зменшують тонус і моторику шлунково-кишкового тракту, знижують секрецію травних залоз. Пахікарпіну гідройодиду властива здатність підвищувати тонус і скоротливу активність міометрію. 
Розрізняють гангліоблокатори для тривалого (курсового) лікування. Вони повинні відповідати таким вимогам: а) висока ефективність при різних шляхах введення; б) велика тривалість дії; в) низька токсичність. З вказаних гангліоблокаторів для тривалого застосування використовують пірилен, бензогексоній, вони добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті. На відміну від четвертинних амінів, третинні аміни (пірилен) проходять через гематоенцефалічний бар’єр, що може бути причиною зміни у функції ЦНС, а саме: психічні порушення, тремор.
Гангліоблокатори тривалої дії (пахікарпіну гідройодид) застосовують при спазмах периферичних судин (ендартериїт, хвороба Рейно, початкові стадії гіпертонічної хвороби, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, спастичні кольки, стимуляції пологів).
Для клінічної практики становлять інтерес гангліоблокатори короткочасної дії, а саме: арфонад, гігроній, які знижують артеріальний тиск. Застосовують для керованої гіпотензії. Вводять внутрішньовенно крапельно.
При застосуванні гангліоблокаторів можуть розвиватись побічні ефекти: ортостатичний колапс (для попередження якого необхідно полежати, або вводять мезатон), запаморочення, загальна слабість, тахікардія, сухість слизових оболонок, розширення зіниці ока, атонія сечового міхура і шлунково-кишкового тракту. 
Гангліоблокатори протипоказано застосовувати при гіпотонії, коронарній недостатності, порушеннях функції нирок і печінки.
Підсилення тонусу і скоротливої активності міометрію під впливом гангліоблокаторів обумовлені блокадою нижнього мезентеріального ганглію, блокадою симпатичних гангліїв, безпосередньою дією на міометрій, стимуляцією задньої долі гіпофізу, сенсибілізацією матки до естрону і окситоцину. На відміну від класичних «маткових» засобів вони, стимулюючи міометрій, знижують артеріальний тиск, що може бути використано у вагітних з гіпертонічною хворобою; гіпертензією при токсикозах вагітності.


Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования