Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

1Поняття цитологія. Основні компоненти клітини. Структурні компоненти цитоплазми тваринної клітини. Плазмолема Функції плазмолеми. Будова плазмолеми 
Цитологія - наука про будову, розвиток і життєдіяльність клітин. Отже, цитологія вивчає закономірності структурно-функціональної організації першого (клітинного) рівня організації живої матерії. Клітина є найменшою одиницею живої матерії, що володіє самостійною життєдіяльністю й здатністю до самовідтворення. Субклітинні утворення (ядро, мітохондрії й інші органели) хоча і є живими структурами, але не мають самостійну життєдіяльність.
Клітина - елементарна одиниця живого, що складається із цитоплазми і ядра і є основою будови, розвитку й життєдіяльності всіх тваринних і рослинних організмів.
Основні компоненти клітини:
ядро;
цитоплазма.
За співвідношенням ядра й цитоплазми (ядрово-цитоплазматичне відношення) клітини підрозділяються на:
клітини ядерного типу (обсяг ядра переважає над обсягом цитоплазми);
клітини цитоплазматичного типу (цитоплазма переважає над ядром).
За формою клітини бувають:
круглими (клітини крові);
плоскими;
кубічної або циліндричними (клітини різних епітеліїв);
веретеноподібними;
відростчастими (нервові клітини) і інших.
Більшість клітин містять одне ядро, однак можуть бути в одній клітині 2, 3 і більше ядер – багатоядерні клітини. В організмі є структури (симпласти, синтицій), що містять кілька десятків або навіть сотень ядер. Однак ці структури утворяться або в результаті злиття окремих клітин (симпласти), або в результаті неповного розподілу клітин (синцитій). Морфологія цих структур буде розглянута при вивченні тканин.
Структурні компоненти цитоплазми тваринної клітини:
-плазмолема (цитолема);
-гіалоплазма;
-органели;
-включення.
Плазмолему, що оточує цитоплазму, нерідко розглядають як одну з органелл цитоплазми.
Будова й функції плазмолеми (цитолеми)
Плазмолема - оболонка тваринної клітини, що обмежує її внутрішнє середовище й забезпечує взаємодію клітини з позаклітинним середовищем.
Плазмолема має товщину близько 10 нм, і складається на 40 % з ліпідів, на 5-10 % з вуглеводів (у складі глікокаликса), і на 50-55 % з білків.
Функції плазмолеми: 
розмежувальна (бар'єрна); 
рецепторна або антигенна; 
транспортна; 
утворення міжклітинних контактів. 
Основу будови плазмолеми становить: 
подвійний шар ліпідних молекул (біліпидна мембрана), у яку місцями включені молекули білків; 
надмембранний шар - глікокаликс, структурно пов'язаний з білками й ліпідами біліпидної мембрани;
у деяких клітках є підмембранний шар.
 

2Будова біліпидної мембрани. Способи транспорту речовин
Кожний моношар її утворений в основному молекулами фосфоліпідів і, частково, холестерину. При цьому в кожній ліпідній молекулі розрізняють дві частини:
гідрофільну голівку;
гідрофобні хвости.
Гідрофобні хвости ліпідних молекул зв'язуються один з одним і утворять біліпідний шар. Гідрофільні голівки біліпидного шаруючи стикаються із зовнішнім або внутрішнім середовищем. Біліпідна мембрана, а точніше її глибокий гідрофобний шар, виконує бар'єрну функцію, перешкоджаючи проникненню води й розчинених у ній речовин, а також великих молекул і часток.
На електроннограммі в плазмолемі чітко визначаються три шари:
зовнішній (електронощільний);
внутрішній (електроннощільний);
проміжний (з низькою електронною щільністю).
Білкові молекули убудовані в біліпідний шар мембрани локально й не утворять суцільного шару.
За локалізацією в мембрані білки підрозділяються на:
-інтегральні (пронизують всю товщу біліпідного шаруючи);
-напівінтегральні, що включаються тільки в моношар ліпідів (зовнішній або внутрішній);
які прилежать до мембрани, але не убудовані в неї.
За виконуваною функцією білки плазмолеми підрозділяються на:
структурні білки;
транспортні білки;
рецепторні білки;
ферментні.
  Білки, що перебувають на зовнішній поверхні плазмолеми, у також гідрофільні голівки ліпідів звичайно зв'язані ланцюжками вуглеводів і утворять складні полімерні молекули гликопротеиды й гликоліпіди. Саме ці макромолекули й становлять надмембранний шар - глікокаликс. У клітині, що не ділиться, є підмембранийй шар, утворений мікротрубочками й мікрофіламентами.
Значна частина поверхневих гликопротеїдів і гліколіпідів виконують у нормі рецепторні функції, сприймають гормони й інші біологічно активні речовини. Такі клітинні рецептори передають сприймані сигнали на внутрішньоклітинні ферментні системи, підсилюючи або гнітячи обмін речовин, і тим самим впливають на функції кліток. Клітинні рецептори, а можливо й інші мембранні білки, завдяки своїй хімічній і просторовій специфічності, надають специфічність даному типу клітин даного організму й становлять трансплантаційні антигени або антигени гістосумісності
Крім бар'єрної функції, що охороняє внутрішнє середовище клітини, плазмолема виконує транспортні функції, що забезпечують обмін клітини з навколишнім середовищем.
Розрізняють наступні способи транспорту речовин:
-пасивний транспорт - спосіб дифузії речовин через плазмолему (іонів, деяких низькомолекулярних речовин) без витрати енергії;
-активний транспорт речовин за допомогою білків-переносників з витратою енергії (амінокислот, нуклеотидів і інших);
везикулярний транспорт за посередництвом везикул (пухирців), що підрозділяється на ендоцитоз - транспорт речовин у клітку, і екзоцитоз - транспорт речовин із клітини.
У свою чергу ендоцитоз підрозділяється на:
фагоцитоз - захоплення й переміщення в клітку великих часток (кліток або фрагментів, бактерій, макромолекул і так далі);
піноцитоз - перенос води й невеликих молекул.
Процес фагоцитозу підрозділяється на кілька фаз:
адгезія (прилипання) об'єкта до цитолемі фагоцитуючої клітини;
поглинання об'єкта шляхом утворення спочатку поглиблення (інвагінації), а потім і утворення пухирців - фагосоми й пересування її в гіалоплазму.
3. Типи міжклітинних контактів. Будова міжклітинних контактів. Склад гіалоплазми
У тих тканинах, у яких клітини або їхні відростки щільно прилежать один до одного (епітеліальна, гладкомязова й інші) між плазмолемами контактуючих кліток формуються зв'язки - міжклітинні контакти.
Типи міжклітинних контактів: 
-простий контакт; 
-десмосомний контакт; 
-щільний контакт; 
-щільоподібний або нексус; 
-синаптичний контакт або синапс. 
Прості контакти займають найбільш великі ділянки дотичних кліток. Відстань між біліпидними мембранами сусідніх кліток становить 15-20 нм, а зв'язок між клітками здійснюється за рахунок взаємодії макромолекул дотичних глікокаликсів. 
За допомогою простих контактів здійснюється слабкий механічний зв'язок - адгезія, що не перешкоджає транспорту речовин у міжклітинних просторах. Різновидом простого контакту є контакт "типу замка", коли плазмолеми сусідніх кліток разом з ділянкою цитоплазми як би впячується один в інший (інтердигітація), чим досягається більша поверхня зіткнення й більше міцний механічний зв'язок.
Десмосомні контакти або плями зчеплення являють собою невеликі участки взаємодії між клітками, діаметром близько 0,5 мкм. Кожна така ділянка (десмосома) має тришарову будова й складається із двох десмосомелектронощільних ділянок, розташованих у цитоплазмі в місцях контакту кліток, і скупчення електронощільного матеріалу в міжмембранному просторі (15-20 нм). Кількість десмосом на одній клітці може досягати 2000. Функціональна роль десмосом забезпечення механічного зв'язку між клітками.
Щільні з'єднання або замикальні пластинки звичайно локалізуються між епітеліальними клітками в тих органах (у шлунку, кишечнику й інших), у яких епітелій відмежовує агресивний уміст цих органів (шлунковий сік, кишковий сік). Щільні контакти перебувають тільки між апікальними частинами епітеліальних кліток, охоплюючи по всьому периметрі кожну клітку. У цих ділянках міжмембранні простору відсутні, а біліпідні шари сусідніх плазмолемм зливаються в одну загальну біліпидну мембрану. У прилягаючих ділянках цитоплазми дотичних кліток відзначається скупчення електроннощільного матеріалу. Функціональна роль щільних контактів - міцний механічний зв'язок кліток, перешкода транспорту речовин по міжклітинних просторах.
Щільоподібні контакти або нексуси обмежені ділянки контакту сусідніх цитолемм, діаметром 0,5-3,0 мкм, у яких біліпідні мембрани зближені на відстань 2-3 нм, а обидві мембрани пронизані в поперечному напрямку білковими молекулами коннексонами, що містять гідрофільні канали. Через ці канали здійснюється обмін іонами й мікромолекулами сусідніх кліток, чим і забезпечується їхній функціональний зв'язок (наприклад, поширення біопотенциалів між кардіоміоцитами
Синаптичні контакти або синапси - специфічні контакти між нервовими клітками (межнейронні синапси) або між нервовими й іншими клітками (нервово-м'язові синапси й інші). Функціональна роль синаптических контактів полягає в передачі порушення або гальмування з однієї нервової клітини на іншу або з нервової клітини на клітину, яка інервується
Склад гіалоплазми:
Гіалоплазма або матрикс цитоплазми становить внутрішнє середовище клітини. Вона складається з води (90 %) і різних біополимерів (7 %) білків, нуклеїнових кислот, полісахаридів, ліпідів, з яких основну частину становлять білки різної хімічної й функціональної специфічності. У гіалоплазмі втримуються також амінокислоти, моносахара, нуклеотиди й інші низькомолекулярні речовини. Биополимерні з'єднання створюють із водою колоїдну систему, що залежно від умов може бути більше щільної (у формі гелю) або більше рідкої (у формі золячи) як у всій цитоплазмі, так і в окремих її ділянках. У гиалоплазмі локалізуються й взаємодіють між собою й середовищем гиалоплазми різні органели й включення. При цьому розташування їх найчастіше специфічно для певних типів кліток. 
Через біліпідну мембрану гіалоплазма взаємодіє з позаклітинним середовищем. Отже, гіалоплазма є досить динамічним середовищем і відіграє важливу роль у функціонуванні окремих органел і життєдіяльності клітини в цілому.
Органели - постійні структурні елементи цитоплазми клітини, що мають специфічну будову й виконуючі певні функції.
4.Класифікація органел. Загальна характеристика мембранних органел. Будова мітохондрій. Функції мітохондрій


Загальні органели властиві всім кліткам і які забезпечують різні сторони життєдіяльності клітини. 
Вони у свою чергу діляться на: 
-мембранні органели: 
-мітохондрії, 
-ендоплазматична мережа, 
-пластинчастий комплекс, 
-лізосоми, 
-пероксисоми; 
немембранні органели: 
-рибосоми, 
-клітинний центр, 
-мікротрубочки, 
-мікрофібрили, 
-мікрофіламенти. 
Спеціальні органели, наявні в цитоплазмі тільки певних кліток і виконуючі специфічні функції цих кліток, діляться на: 
цитоплазматичні: 
міофібрили, 
нейрофібрили, 
тонофібрили;
органели клітинної поверхні:
війки,
жгутики.
Загальна характеристика мембранних органел
Всі різновиди мембранних органелл мають загальний принцип будови:
вони являють собою замкнуті й ізольовані ділянки в гіалоплазмі (компарменти), що мають своє внутрішнє середовище;
стінка їх складається з біліпідної мембрани й білків, подібно плазмолемі, однак є й деякі особливості:
товщина біліпідних мембран органелл менше (7 нм), ніжу плазмолемі (10 нм);
мембрани відрізняються по кількості і якості білків, убудованих у мембрани.
Однак той факт, що мембрани мають загальний принцип будови дозволяє мембранам органелл і плазмолеми взаємодіяти один з одним - вбудовуватися, зливатися, роз'єднуватися, відпочковуватися.Цим досягається рециркуляція мембран. Загальний принцип будови мембран пояснюється тим, що всі вони утворяться в ендоплазматичній мережі, а їх структурна й функціональна спеціалізація відбувається в основному в пластинчастому комплексі.
Будова мітохондрій
Мітохондрії - найбільш відособлені структурні елементи цитоплазми клітини, що володіють у значній мірі самостійною життєдіяльністю. Існує навіть точка зору, що мітохондрії в історичному розвитку спочатку являли собою самостійні організми, а потім впровадилися в цитоплазму кліток, де й ведуть сапрофітне існування. Про це свідчить, зокрема , той факт, що в мітохондріях є самостійний генетичний апарат (мітохондріальна ДНК) і синтетичний апарат (мітохондріальні рибосоми). Однак зараз уже вірогідно встановлено, що частина мітохондріальних білків синтезується в клітці.
Форма мітохондрій може бути овальної, округлої, витягнутої й навіть розгалуженої, але переважає овально-овально-витягнута. Стінка мітохондрій утворена двома біліпидними мембранами, розділені простором в 10-20 нм. При цьому зовнішня мембрана охоплює по периферії у вигляді мішка всю мітохондрію й відмежовує її від гіалоплазми. Внутрішня мембрана відмежовує внутрішнє середовище мітохондрії, при цьому вона утворить усередину мітохондрії складки - кристи. У деяких клітках (клітини коркової речовининаднирника) внутрішня мембрана утворить не складки, а везикули або трубочки - трубчасто-везикулярні кристи. Внутрішнє середовище мітохондрії (мітохондріальний матрикс) мають тонкозернисту будову й містить гранули (мітохондрільні ДНК і рибосоми).
Функції мітохондрій - утворення енергії у вигляді АТФ. Джерелом утворення енергії в мітохондрії (її "паливом") є пировиноградна кислота (пируват), що утвориться з вуглеводів, білків і ліпідів у гіалоплазмі Окислювання пирувата відбувається в мітохондриальном матриксу в циклі трикарбоновых кислот, а на кристах мітохондрій здійснюється перенос електронів, фосфорилировання АДФ і утворення АТФ. в 
АТФ, яка утворилася мітохондріях і, частково, у гіалоплазмі є єдиною формою енергії, використовуваною кліткою для виконання різних процесів.
5.Ендоплазматичний ретикулум. 
Пластинчастий комплекс Гольджі (сітчастий апарат)
Ендоплазматичний ретикулум в різних клітинах може бути представлена у формі сплощених цистерн, канальців або окремих везикул. Стінка цих утворень складається з біліпідної мембрани й включених у неї деяких білків і відмежовує внутрішнє середовище ендоплазматичного ретикулуму від гіалоплазми.
Розрізняють два різновиди ендоплазматичного ретикулуму: 
зерниста (гранулярна або шорсткувата); 
незерниста або гладка. 
На зовнішній поверхні мембран зернистої ендоплазматичної мережі втримуються прикріплені рибосоми. У цитоплазмі можуть бути обидві різновиди эндоплазматической мережі, але звичайно переважає одна форма, що й спричиняється функціональну специфічність клітини. Варто пам'ятати, що названі два різновиди є не самостійними формами эндоплазматической мережі, тому що можна простежити перехід зернистої эндоплазматической мережі в гладку й навпаки.
Функції зернистого ендоплазматичного ретикулуму:
синтез білків, призначених для виведення із клітини ("на експорт");
відділення (сегрегація) синтезованого продукту від гіалоплазми;
конденсація й модифікація синтезованого білка;
транспорт синтезованих продуктів у цистерни пластинчастого комплексу або безпосередньо із клітини;
синтез біліпідних мембран.
Гладкий ендоплазматичний ретикулум представлений цистернами, більше широкими каналами й окремими везикулами, на зовнішній поверхні яких відсутні рибосоми.
Функції гладкої ендоплазматичного ретикулуиу.
участь у синтезі глікогену;
синтез ліпідів;
дезинтоксикаційна функція - нейтралізація токсичних речовин, за допомогою з'єднання їх з іншими речовинами.
Пластинчастий комплекс Гольджі (сітчастий апарат) представлений скупченням сплощених цистерн і невеликих везикул, обмежених біліпідною мембраною. Пластинчастий комплекс підрозділяється на субодиниці - діктіосоми. Кожна діктіосома являє собою стопку сплощених цистерн, по периферії яких локалізуються дрібні пухирці. При цьому, у кожній сплощеній цистерні периферична частина трохи розширена, а центральна звужена.
У діктіосомі розрізняють два полюси:
цис-полюс - спрямований основою до ядра;
транс-полюс - спрямований убік цитолеми.
Установлено, що до цис-полюсу підходять транспортні вакуолі, що несуть у пластинчастий комплекс продукти, синтезовані в зернистій ендоплазматичній мережі. Від трансу-полюса відшнуровуються пухирці, що несуть секрет до плазмолеми для його виведення із клітини. Однак частина дрібних пухирців, заповнених білками-ферментами, залишається в цитоплазмі й називається лізосомою.
Функції пластинчастого комплексу:
транспортна - виводить із клітини синтезовані в ній продукти;
конденсація й модифікація речовин, синтезованих у зернистій ендоплазматичній мережі;
утворення лизосом (разом із зернистою ендоплазматичною мережею);
участь в обміні вуглеводів;
синтез молекул, що утворять глікокаликс цитолеми;
синтез, нагромадження й виведення муцина (слизу);
модифікація мембран, синтезованих в ендоплазматичній мережі й перетворення їх у мембрани плазмолеми.
Серед численних функцій пластинчастого комплексу на перше місце ставлять транспортну функцію. Саме тому його нерідко називають транспортним апаратом клітини.

Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования