Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

.Вітряна віспа. Етиологія. Патогенез (chіcken-pox-англ., Wіndpocken - ньому.; varіcelle, petіleverole volante - франц.) - вірусне захворювання, що характеризується помірковано вираженою загальною інтоксикацією, доброякісним плином, везикулезной екзантемой, тривалої персистенцией вірусу у вигляді латентної інфекції, при активізації якої (частіше після 60 років) протікає у вигляді оперізуючого лишаю.
Етиологія Вітряна віспа й лишай, що оперізує, обумовлені тим самим вірусом, що ставиться до сімейства вірусів герпеса, має загальними для цього сімейства властивостями. Містить ДНК, розміри нуклеокапсида 150-200 нм. Має ліпідну оболонку.
Епідеміологія.Вітряна віспа ставиться до антропонозам. Єдиним резервуаром інфекції є людина. Хвороба надзвичайно контагіозна. Передається повітряно-краплинним шляхом. Зараження може наступати на великій відстані (перенос через коридори, з поверху на поверх і т.д. ). Майже всі люди (понад 90%) сприйнятливі до вітряної віспи, що широко поширена у всіх країнах миру. Захворювання переносять переважно в дитячому віці. Прояви епідемічного процесу. Вітряна віспа – типова дитяча інфекція. Новонароджені перших двох місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. Дошкільнята становлять біля 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується рівень захворюваності дітей в містах у 3-4рази вищий порівняно з селом дорослі частіше хворіють на оперізувальний герпес.
Для вітрянки характерна осіньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей підчас відвідування дитячих садків і шкіл.
Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання трапляються рідко.
 Біля половини захворювань доводиться на вік від 5 до 9 років, рідше занедужують діти 1-4 і 10-14 років. Близько 10% захворювань доводиться на осіб 15 років і більше. Хворі вітряною віспою можуть стати джерелом інфекції за 48 ч до появи висипки й зберігають цю здатність до підсихання кірок. Варто враховувати можливість інфікування дітей від хворих лишаєм, що оперізує. Захворюваність із у холодну пору року. Можуть із епідемічні спалахи в дитячих установах.
 Патогенез Воротами інфекції є слизуваті оболонки верхніх дихальних шляхів. Виражених змін в області воріт інфекції не відзначається. Імовірно, тут відбувається реплікація й первинне нагромадження вірусу, потім він по лімфатичних шляхах проникає в кров. Вирусемия доведена виділенням вірусу із крові, а також генерализованной по всьому тілу экзантемой. Збудник вітряної віспи втримується у вмісті пухирців. Після стихання гострих проявів первинної інфекції вірус довгостроково зберігається в організмі у вигляді латентної інфекції. Припускають, що вірус накопичується в задніх корінцях спинного мозку й спинномозкових гангліїв, де й зберігається в латентному стані. При активізації інфекції (опоясывающий лишай) процес може захоплювати не тільки шкіру, але й центральну нервову систему й внутрішні органи. Активізація відбувається при ослабленні імунної системи. Після первинної інфекції виникає стійкий (нестерильний) імунітет, повторних захворювань не спостерігається. 
38Вітряна віспа.Клінічна картина Інкубаційний період триває 11 -17 днів, рідко до 23 днів. Клінічні критерії:
Типові форми вітряної віспи:
– інкубаційний період триває від 11 до 21 дня;
– захворювання розпочинається гостро: з підвищення температури тіла (висота температурної кривої визначається тяжкістю перебігу хвороби) та з появи висипу;
– іноді за 1-5 днів до появи висипу спостерігаються продромальні явища у вигляді субфебрильної температури тіла, в’ялості, відсутності апетиту та появи «раш-висипу» (скарлатиноподібного, еритематозного, короподібного);
– вітряний висип з’являється одночасно з підвищенням температури тіла чи на декілька годин пізніше, спочатку утворюються невеликі плями, які швидко перетворюються на папули та везикули; везикули зазвичай однокамерні;
– висип розташований на шкірі тулуба, обличчя, кінцівок, волосистої ділянки голови, рідше – на слизових оболонках рота, дихальних шляхів, очей, зовнішніх статевих органів;
– висип може супроводжуватися свербінням;
– на слизових оболонках елементи висипу швидко мацерують із утворенням поверхневих ерозій, які загоюються протягом 1-2 днів;
– на шкірі пухирці поступово підсихають та вкриваються кірочками. Після злущення кірочок на їх місці тривалий час зберігається легка пігментація, 
в рідкісних випадках – рубчики;
– процес висипання відбувається поштовхами, з інтервалом в 1-2 дні, протягом 
2-4 днів, рідко – до 7-9 днів, тому спостерігається несправжній поліморфізм висипу;
– кожне нове висипання супроводжується новим підвищенням температури тіла.
Атипові форми вітряної віспи:
– рудиментарна форма розвивається у дітей із залишковим імунітетом чи після введення в період інкубації імуноглобулінів плазми крові. З’являється нерясна папульозна висипка з поодинокими дрібними пухирцями на тлі нормальної температури тіла;
– для пустульозної форми типовим є утворення на місці пухирців пустул із гнійним вмістом, захворювання супроводжується високим рівнем інтоксикації, після відпадання кірочок часто залишаються рубці;
– при бульозній формі поряд із типовими везикулами з’являються великі, діаметром до 2-3 см, пухирі з в’ялою покришкою і каламутним вмістом, пухирі можуть лопатися з утворенням великих ерозивних поверхонь. Після епітелізації останніх нерідко залишається бурувата пігментація;
– геморагічна форма розвивається у виснажених, ослаблених хворих, які страждають на гемобластоз, геморагічний діатез, сепсис або тривалий час отримували глюкокортикостероїди чи цитостатики, у них на 2-3-й день захворювання вміст пухирців стає геморагічним, кірочки мають чорний колір; можливі крововиливи у шкіру та слизові оболонки, носові кровотечі;
– гангренозна форма розвивається у виснажених хворих, при поганому догляді; при цій формі захворювання поряд із типовим висипом з’являються пухирці з геморагічним вмістом та значною запальною реакцією довкола них; у подальшому утворюється кров’яний («чорний») струп, після відторгнення якого з’являються глибокі, округлі виразки з брудним некротичним дном і підритими краями;
– генералізована або вісцеральна форма зустрічається у новонароджених або дітей старшого віку з імунодефіцитними станами чи у тих, які довго отримували глюкокортикостероїди. При цьому спостерігається специфічне ураження внутрішніх органів.
39Вітряна віспа. Діагностика та диференційний діагноз 
Параклінічні дослідження:
– загальний аналіз крові (лейкопенія, відносний лімфоцитоз, нормальні показники ШЗЕ);
– під час мікроскопії мазків із елементів висипу, які забарвлені срібленням за Морозовим, виявляють тільця Арагао (скупчення вірусу);
– РФА дозволяє виявити антиген вірусу в мазках – відбитках із вмісту везикул;
– для серологічного дослідження використовують парні сироватки; діагностичним вважається наростання титру у 4 рази і більше протягом 10-14 діб; дослідження проводять за допомогою РЗК, РНГА, ІФА, РІА. Починаючи з 5-6-го дня хвороби можна використовувати РЗК зі специфічним антигеном.
Із специфічних методів застосовують фарбування вмісту пухирців або пустул за Романовським (знаходять багатоядерні гігантські епітеліальні клітини) або сріблення і виявлення вірусу (тілець Арагана)
Диференціальний діагноз. Везикульозна висипка спостерігається при герпетичній інфекції, оперізуючому герпесі, везикульозному гамазорикетсіозі, хворобах групи віспи. Всі вони супроводжуються гарячкою та інтоксикацією. 
Герпетична інфекція виникає переважно при ослабленні організму внаслідок різних хвороб і є свідченням імунодефіцитного стану. Вона найчастіше локалізується навколо рота, на губах, крилах носа, рідше поширюється на інші ділянки. Супроводжується свербінням і печією. При огляді виявляють щільну групу пухирців. 
При оперізуючому герпесі процес, як правило, однобічний. Герпетичні пухирці з'являються вздовж нервових стовбурів і сплетінь та супроводжуються сильним болем. 
З хвороб групи віспи натуральна віспа вже не зустрічається, віспа мавп реєструється зрідка в країнах Африки і лише паравакцина залишається поширеною (спорадичною) інфекцією. У діагностиці останньої цінними є такі дані: свідчення про контакт з тваринами, задовільний стан хворого, наявність щільних і неболючих вузликів і везикул на кистях. 
У хворих на везикульозний гамазорикетсіоз подібна крупна висипка з'являється на 2-8-й день від початку захворювання, спостерігається первинний афект (некроз зі струпом, еритематозний вінчик, реґіонарний лімфаденіт) на місці укусу кліща. Епідеміологічні дані підтверджують природну осередковість інфекції. 
Профілактика та заходи в осередку. Щоб запобігти зараженню, важливо не допускати спілкування з хворим на вітряну віспу або оперізуючий герпес. 
Приміщення, в якому перебуває хворий, старанно провітрюють, щодня проводять вологе прибирання. Інші методи дезінфекції не потрібні. Дітей дошкільного віку з оточення хворого не допускають у дитячі заклади з 11-го по 21-й день з моменту контакту. Ослабленим дітям вводять імуноглобулін. Ізоляція хворого припиняється не раніше 5 днів після останнього підсипання. Після хвороби медичне спостереження і обмежувальні заходи не проводять.
40Вітряна віспа. Лікувальна тактика 
При легких та середньотяжких формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень. Для цього щоденно змінюють одяг, постільну білизну, змащують везикули 1% розчином брильянтового зеленого, 1-2% розчином калію перманганату або іншими антисептичними засобами, після їжі полощуть рот 5% розчином борної кислоти, слабким розчином перманганату калію, фурациліну чи кип’яченою водою.
Етіотропна терапія
Засобом етіотропної терапії вітряної віспи є ацикловір. Препарат показаний для:
– пацієнтів із онкогематологічними захворюваннями;
– реципієнтів органів, кісткового мозку;
– хворих, які отримують кортикостероїдні препарати;
– дітей з вродженими Т-клітинними імунодефіцитами;
– пацієнтів із ВІЛ-інфекцією;
– хворих із вродженою вітряною віспою;
– пацієнтів із вітряною віспою, ускладненою ураженнями нервової системи, гепатитом, тромбоцитопенією, пневмонією;
– хворих із тяжкими формами вітряної віспи.
Крім ацикловіру, при вітряній віспі ефективними є такі препарати, як валацикловір, фамцикловір, ганцикловір.
Противірусну терапію призначають із першого дня захворювання. Доза ацикловіру становить 10-30 мг/кг маси тіла тричі на добу при парентеральному введенні у дітей першого року життя і 500 мг/м2 поверхні тіла тричі на добу у дітей віком від 1 року. Курс лікування триває 7 діб чи 48 годин після появи останніх елементів висипу. Імунокомпетентним дітям віком від 2 років та підліткам при тяжких формах хвороби ацикловір можна призначати всередину: разова доза для дітей віком 2-6 років становить 400 мг, від 6 років – 800 мг, кратність прийому становить 4 рази на добу.
При тяжких, генералізованих формах вітряної віспи, особливо у новонароджених та дітей першого року життя, можливе використання внутрішньовенного полівалентного імуноглобуліну щодня у дозі 0,4 г/кг маси тіла (3-5 уведень на курс) чи специфічного варицелозостерного імуноглобуліну у дозі 0,2 мл/кг маси тіла.
Ускладнення вітряної віспи
– Енцефаліти
– Мієліт 
– Енцефаломієліт.
– Полінейропатія.
– Неврит зорового нерва
 –– Серозний менінгіт 
– Гостра тромбоцитопенія 
– Крововилив у наднирники 
– Несправжній круп –.
– Пневмонія –.
– Бактеріальні ускладнення: флегмона, абсцес, імпетиго, бульозна стреп-тодермія, бешиха, лімфаденіт, гнійний кон’юнктивіт, кератит, стоматит– Сепсис 
– Остеомієліт –.
– Нефрит 
41Сибірська виразка. Етіологія та патогенез
Визначення: Сибірська виразка - гостра інфекційна хвороба зоонозного походження із групи інфекцій зовнішніх покривів. Уведена в групу особливо небезпечних інфекцій . 
Збудник: грамположительная нерухома велика паличка Bacіllus anthracіs, аероб, факультативний анаэроб. У сприйнятливому організмі вегетативна форма утворить капсулу, у навколишнім середовищі при доступі вільного кисню повітря й температурі 15-42°С із вегетативних кліток утвориться розташована в центрі палички спора. Патогенність мікроба визначається капсулою (обладающей антифагоцитарною активністю й сприятливої фіксації мікроба на клітках хазяїна) і термолабільним экзотоксином, що складає із трьох компонентів - эдематозного (отечного), захисного антигену (иммуногена) і летального фактора.
Патогенез:Джерела збудника: травоїдні тварини - велика й дрібна рогата худоба, коні, верблюди. У свиней інфекція протікає у вигляді шийного лімфаденіту. Хвора людина епідеміологічної небезпеки не представляє.
Серед тварин важливе епизоотологічне значення має аліментарний шлях зараження - через корм, воду, забруднені суперечками сибірської виразки, менше значення мають аерозольний, трансмиссивный шляхи зараження, через молоко й молочні продукти. Переносниками збудника можуть бути ґедзі й мухи-жигалки, у ротовому апарату яких збудник може зберігатися до 5 днів.
Відсутність зараження людини від людини пояснюється особливостями механізму передачі, реалізованого серед тварин або від тварини людині й неможливого серед людей особливостями першої фази виділення збудника із зараженого організму. У хворого тварини перед смертю збудник виділяється з різними экскретами, кров із трупа насичена сибиреязвенными паличками, що приводить до високої інтенсивності зараження одержуваних від тваринних продуктів
Період заразливості джерела дорівнює періоду захворювання тварин, протягом якого вони виділяють заразний початок із сечею, калом, кров'янистими виділеннями із природних отворів. Протягом 7 доби заразний нерозкритий труп полеглі від сибірської виразки тварини. Отримане від хворого тварини сировина (вовна, шкіра, волосся) і виготовлені з нього предмети становлять епідеміологічну небезпеку протягом десятиліть
Капсула, що представляє собою поліпептид, має антифагоцитарну активність, перешкоджає опсонизации й фагоцитозу бацил і одночасно сприяє фіксації їх на клітках хазяїна. Це надає мікробу инвазивность в иде приживлення в макроорганізмі, розмноження й розвитку бактериемии. Наявність капсули відрізняє вірулентні штами сибірської виразки від вакцинного.
Экзотоксин гнітить неспецифічну бактерицидну активність гуморальних і клітинних факторів, фагоцитоз, має антикомплементарну активність, підвищує вірулентність сибиреязвенных бацил, спричиняється летальний результат у термінальній стадії захворювання, гнітячи функцію дихального центра й гіпоталамуса. Ендогенні продукти сибиреязвенных мікробів не мають виражену токсичну дію.
Сприйнятливість людей відносно невисока при зараженні через ушкоджені шкірні покриви (занедужує близько 20% осіб, що мають ризик зараження) і загальна при пиловому шляху передачі.
Інкубаційний період від декількох годин до 8 днів (у середньому 2-3 дня).
Вхідними воротами при шкірній (локалізованої) формі є будь-яка ділянка шкірних або слизуватих покривів. Після закінчення 2-14 днів у місці впровадження розвивається сибиреязвенный карбункул. З макрофагами збудник заноситься в регионарные лімфатичні вузли. При прориві останніх можлива генералізація захворювання.
Для пилового шляху зараження характерне надходження збудника з макрофагами в лімфатичні вузли средостения, бронхів, трахеї з наступною генералізацією процесу, що закінчується летальним результатом
42Сибірська язва. Клінічна картина
Хвороба вражає найчастіше шкіру, рідше - внутрішні органи.
Інкубаційний період від 2 до 14 днів.
При шкірній формі (карбункульозної) найбільш піддані поразці відкриті ділянки тіла. Важко протікає хвороба при розташуванні карбункулів в області голови, шиї, слизуватих оболонок рота й носа. Бувають одиничні й множинні карбункули. Спочатку (на місці вхідних воріт мікроба) з'являється пляма червонуватого кольору, що зудят, схоже на укус комахи. Протягом доби шкіра помітно ущільнюється, сверблячка підсилюється, переходячи нерідко в печіння, на місці цятки розвивається везикула - міхур, наповнений серозним умістом, потім кров'ю. Хворі при розчісуванні зривають пухирець і утвориться виразка із чорним дном. Із цього моменту відзначається підйом температури, головний біль, розлад апетиту. Краю виразки з моменту розкриття починають припухати, образуя запальний валик, виникає набряк, що починає швидко поширюватися. Дно виразки усе більше западає, а по краях утворяться "дочірні" везикули із прозорим умістом. Такий ріст виразки триває 5-6 днів. До кінця першої доби виразка досягає розміру 8-15 мм і із цього моменту називається сибиреязвенным карбункулом. Своєрідність сибиреязвенного карбункула складається у відсутності болючого синдрому в зоні некрозу й у характерному триколірному фарбуванні: чорний колір у центрі (струп), навколо - вузька жовтувато-гнійна облямівка, далі - широкий багряний вал. Можлива поразка лімфатичної системи (лімфаденіт).
При благоприятному перебігу хвороби через 5-6 днів температура знижується, поліпшується загальне самопочуття, зменшується набряк, лимфангоит і лімфаденіт вгасають, струп відривається, рана гоїться з утворенням рубця. При несприятливому плині розвивається вторинний сепсис із повторним підйомом температури, значним погіршенням загального стану, посиленням головного болю, наростанням тахікардії, появою на шкірі вторинних пустул. Можуть бути кривава блювота й понос. Не виключений летальний результат.
При кишковій формі (аліментарному сибиреязвенном сепсисі) токсикоз розвивається з перших годин захворювання. З'являється різка слабість, болю в животі, його здуття, блювота, кривавий понос. Стан хворого прогрессирующе погіршується. На шкірі можливі вторинні пустулезные й геморрагические висипання. Незабаром наступає занепокоєння, задишка, ціаноз. Можливий менингоэнцефалит. Хворі гинуть від наростаючої серцевої недостатності через 3-4 дня від початку хвороби.
Легенева форма сибірської виразки характеризується бурхливим початком: озноб, різке підвищення температури, біль і почуття стиснення в груди, кашель із пінистим мокротинням, стрімко наростаючі явища загальної інтоксикації, недостатності дихальної й серцево-судинної систем. Клінічно й рентгенологически визначається бронхопневмонія й выпотной геморрагический плеврит. Смерть наступає на 2-3 добу в результаті набряку легенів і колапсу.
Септична форма протікає дуже бурхливо й закінчується летальним результатом. Генерализованная (септична) форма сибірської виразки, що виникає як первинна вісцеральна при повітряно-пиловому й аліментарному шляхах зараження або слідом за локалізованою формою, має однотипні клінічні прояви й супроводжується важкою інтоксикацією з розвитком інфекційно-токсичного шоку з порушеннями системи гемостазу, набряком мозку, дихальною й дихальною недостатністю, стан хворого різко погіршується протягом декількох годин. Температура тіла підвищується до 40-41 "З, пульс стає нитковидним, частим, знижується АТ.Через геморрагического выпота в плевральну порожнину різко наростає дихальна недостатність, що проявляється задишкою, поверхневим подихом, ціанозом. У хворого можуть з'явитися судороги, порушення свідомості, менингеальні симптоми. Надалі виникають носові, маткові, шлунково-кишкові кровотечі, кровотечі із сечовивідних шляхів. Падає серцево-судинна діяльність. Смерть наступає при розгорнутій картині інфекційно-токсичного шоку.
 43.Сибірська язва. Діагноз і диференціальний діагноз. Лікувальна тактика Розпізнавання сибірської виразки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер оброблюваного матеріалу, звідки доставлене сировина, контакт із хворими тваринами й ін.). Ураховуються також характерні зміни шкіри в області воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряком і гіперемією, анестезія виразки). Варто враховувати, що в щеплених всі зміни шкіри можуть бути виражені слабко й нагадувати стафилококковые захворювання (фурункул і інші). Лабораторним з діагнозу служить виділення культури сибиреязвенной палички і її ідентифікація. Для дослідження беруть уміст пустули, везикули, тихорєцької выпот з-під струпа. При підозрі на легеневу форму беруть кров, мокротиння, випорожнення. При шкірних формах гемокультура виділяється рідко. Узяття й пересилання матеріалу проводять із дотриманням всіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовну) застосовують реакцію термопреципитации (реакція Асколи). Для виявлення збудника використають також иммунофлуоресцентный метод. Як допоміжний метод можна використати шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном - антраксином. Препарат уводять внутрикожно (0,1 мол). Результат ураховують через 24 і 48 ч. Позитивної вважається реакція при наявності гіперемії й інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 ч.
Диференціювати необхідно від фурункула, карбункула, пики, зокрема від буллезной форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірської виразки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, мелиоидоза, легионеллеза й важких пневмоній інший этиологии.
Лікування. Для этиотропного лікування використають антибіотики, а також специфічний імуноглобулін. Найчастіше призначають пеніцилін при шкірній формі 2 млн-4 млн ЕД/сут парентерально. Після зникнення набряку в області виразки можна призначати препарати пеніциліну перорально (ампициллин, оксациллин ще протягом 7-10 днів). При легеневій і септичній формах пеніцилін уводять внутрівенно в дозі 16-20 млн ЕД/сут, при сибиреязвенном менінгіті такі дози пеніциліну сполучать із 300-400 мг гідрокортизону. При нестерпності пеніциліну при шкірній формі сибірської виразки призначають тетрациклін у дозі 0,5 м 4 рази в день протягом 7-10 днів. Можна використати також і эритромицин (по 0,5 м 4 рази в день 7-10 сут). Останнім часом рекомендують ципрофлоксацин по 400 мг через 8-12 ч, а також доксициклин по 200 мг 4 рази в день, а потім по 100 мг 4 рази в день.
Специфічний противосибиреязвенный імуноглобулін уводять внутримышечно в дозі 20-80 мол/сут (залежно від клінічної форми й ваги хвороби) після попередньої десенсибілізації. Спочатку для перевірки з до кінського білка вводять внутрикожно 0,1 мол імуноглобуліну, розведеного в 100 разів. При негативній пробі через 20 хв уводять підшкірно 0,1 мол розведеного (1:10) імуноглобуліну й через 1 ч - всю дозу внутрим′язово. При позитивній внутрішкірній з від введення імуноглобуліну краще втриматися.
.44Міри боротьби й профілактики сибірської язви Населений пункт, у якому коли-небудь, виникли захворювання тварини або людей сибірською виразкою, уважається традиційно неблагополучнимВетеринарні заходи являють собою:
Виявлення, облік, паспортизація неблагополучних по сибірській виразці пунктів.
Планова імунізація сельско-хозяйственных тварин у неблагополучних пунктах.
Контроль за проведенням меліоративних і агротехнічних заходів, спрямованих на оздоровлення неблагополучних територій і водойм.
Контроль за належним станом скотомогильників, скотопрогонных трас, пасовищ, тваринницьких об'єктів.
Контроль за дотриманням ветеринарно-санітарних правил при заготівлі, зберіганні й транспортуванні й обробці сировини.
Своєчасна діагностика сибірської виразки у тварин, їхня ізоляція й лікування.
Епизоотологічне обстеження епизоотичного вогнища, знешкодження трупів полеглих тваринних, поточна й заключна дезінфекція у вогнищі.
Ветеринарно-санітарна просвітня робота серед населення.
Профілактичні заходи проти сибірської виразки містять у собі медико-санітарні й ветеринарні заходи.
Медико-санітарні являють собою:
Контроль за проведенням загальсанітарних профілактичних заходів у неблагополучні по сибірській виразці пунктах, при заготівлі, зберіганні, транспортуванні й переробці сировини тваринного походження.
Вакцинопрофилактика осіб, підданих підвищеному ризику зараження сибірською виразкою (за показниками).
Своєчасна діагностика захворювання сибірською виразкою людей, госпіталізація й лікування хворих, эпидобследование вогнища й заключна дезінфекція в приміщенні, де перебувала хвора людина.
Екстрена профілактика серед осіб, соприкасавшихся із джерелом збудника інфекції або з інфікованими продуктами.
Санітарно-просвітня робота серед населення.
Вакцинопрофилактика.
Вакцинації підлягають особи, що працюють із живими культурами збудника, зараженими лабораторними тваринами, що досліджують матеріал, інфікований збудником сибірської виразки, зооветеринарні працівники й інші особи, професійно зайняті предубойным змістом худоби, забоєм, обробленням туш і зняттям шкір, а також зайняті збором, зберіганням, транспортуванням і первинною переробкою сировини тваринного походження. Вакцинація здійснюється живий сибиреязвенной вакциною СТИ дворазово з інтервалом в 21 день. Ревакцинація проводиться щорічно з інтервалом не більше року, щоб встигнути до сезонного підйому захворюваності.
Заходи в епідемічному вогнищі сибірської виразки .
Інформація про захворілому направляється в територіальний центр Госсанэпиднадзора спочатку по телефоні, а потім у вигляді Екстреного повідомлення не пізніше, ніж через 12-ть годин після виявлення хворого. Лікувально-профілактична установа що уточнила, що змінило або скасувало діагноз зобов'язаний протягом 24-х годин відіслати нове повідомлення. Інформація про групові захворювання (5 випадків і більше) направляється в Держкомітет санепіднагляду України протягом 24-х годин після одержання інформації з місць .
Карантин. На населений пункт, у якому виникли випадки захворювання сибірською виразкою тварин накладається карантин. Який знімають через 15 доби після останнього випадку смерті від хвороби
Епідеміологічне обстеження спрямоване на виявлення тварини, що послужили джерелом збудника й факторів передачі (продукти, сировина тваринного походження, готові вироби, ґрунт). Виявляють факти забою худоби в даному населеному пункті й коло осіб, що приймали в ньому участь.
45.Міри відносно джерела збудника сибірської виразки: госпіталізація хворого проводиться в інфекційну лікарню (інфекційне відділення) в окрему палату. Для йдучи за хворими важкою формою виділяють окремий медперсонал. Видужалих від шкірної форми сибірської виразки виписують зі стаціонару після эпителизации й рубцюванні виразки на місці відпалого струпа. При септичній формі виписку поводять після клінічного видужання.
Трупи людей , що вмерли від сибірської виразки у випадку лабораторного підтвердження діагнозу розкриттю не піддаються. У випадку гострої потреби розкриття трупа сибиреязвенного хворого проводить тільки лікар з обов'язковою наступною заключною дезінфекцією приміщення, всіх предметів, інструментарію, халатів, рукавичок, взуття. Поховання трупів людей, що вмерли від сибірської виразки проводиться на звичайному цвинтарі. У тих випадках, коли труп не розкривали, до виносу із приміщення його кладуть у труну, вистелена целофановою плівкою. Такою ж плівкою щільно труп закривають зверху для виключення контакту зі шкірою особи й рук трупа. При похованні трупа. Подвергшегося розкриттю під целофанову плівку насипають шар сухий хлорної перевелися.
Міри відносно факторів передачі.
Дезінфекція. Приміщення, де перебував хворий, місця загального користування дворазово зрошують дезінфікуючими розчинами: 4%-м активованим розчином хлораміну або хлорної перевелися, 2%-м активованим розчином ДТСГК, 6%-м розчином перекису водню, 5%-м гарячим (60°С розчином формальдегіду з додаванням 5%-го розчину господарського мила). Посуд і білизну знезаражують шляхом кип'ятіння протягом 60 хвилин в 2%-м розчині соди або замочування в 1%-м активованому розчині хлораміну при експозиції 2 години. Носильні речі хворого, якими він користувався протягом 2-3 місяців до захворювання обробляють камерним способом по параформалиновому методу. Виділення хворого - кал, сеча, мокротиння, блювотні маси змішують із сухим хлорним вапном або із ДТСГК у співвідношенні Ѕ, ретельно перемішують і через 2 години виливають у каналізацію або вигрібну яму.
Дезінсекція не проводиться .
Міри стосовно людей в осередку.
Роз'єднання не застосовують. За особами, які контактовали із хворою людиною або твариною, установлюють медичне спостереження до повної ліквідації вогнища.
Екстрена профілактика проводиться: людям, які контактовали з матеріалом, що містить сибиреязменные палички або суперечки, що приймала участь у забої й обробленні туш тварини, оказавшегося хворим сибірською виразкою, а також особам, що доглядали за хворими тваринами й приймала участю в похованні їхніх трупів, особам, що готували їжу з м'яса хворого тварини й вживавшим її. Профілактику в зазначених випадках варто застосовувати в найбільше ранній термін після можливого інфікування (до 5-ти доби). Для екстреної профілактики застосовують антибіотики - перорально феноксиметил-пенициллин по 1.0 мг - 2 рази в добу протягом п'яти доби або тетрациклін по 0.5 мг - 2 рази в добу протягом п'яти днів. Допускається використання ампициллина по 1.0 г - 3 рази в добу, оксациллина - по 0.2 г - 1 раз у добу, рифампицина по 0.3 г - 2 рази в добу.
Застосування сибиреязвенного глобуліну як засіб екстреної профілактики не рекомендується, тому що його ефективність порівнянна з такий в антибіотиків, а ймовірність ускладнень більше висока.
Диспансерне спостереження за перехворілими не регламентовано.


Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования