Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки http://allmedicine.ucoz.com/

Поиск

Реклама

Statistics


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Нас смотрят

free counters

Ссылки.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. http://crimearealestat.ucoz.ru/

Чат

Краснуха. Етиологія. Епідеміологія. Патогенез — гостра вірусна хвороба, характеризующаяся мелкопятнистой экзантемой, генерализованной лимфаденопатией, умеренно выраженной лихорадкой и поражением плода у беременных.
 Етимологія.Вірус краснухи ставиться до тогавирусам (сімейство Togavіrіdae, рід Rubіvіrus). Вирионы являють собою сферичні частки діаметром 60-70 нм, на поверхні розташовані рідкі ворсинки довжиною 8 нм, містять РНК. На відміну від інших тогавирусов вірус краснухи містить нейраминидазу. Вірус патогенен для деяких видів мавп. Здатний розмножуватися на багатьох клітинних культурах, але цитопатическое дія робить лише на деяких, зокрема на культурі ВНК-21 (хомячковые). Вірус краснухи агглютинирует еритроцити голубів, гусаків, володіє гемолитическими властивостями. У зовнішнім середовищі вірус нестійкий, швидко гине при висушуванні, при змінах рн (нижче 6,8 і вище 8,0), під впливом ультрафіолетових променів, ефіру, формаліну й інших дезінфікуючих речовин.
 Епідеміологія.Хворі на природжену краснуху заразні значно довше - від кількох місяців до 2 років. Інфекція передається за допомогою повітряно-крапельного механізму, при захворюванні вагітних - трансплацентарно. Сприйнятливість висока, але дещо нижча, ніж до кору. Хворіють переважно діти у віці від 1 до 7 років; діти до 4 міс мають вроджений імунітет. Підйом захворюваності відзначається взимку і навесні. Після перенесеного захворювання залишається стійкий імунітет. Близько 20 % молодих жінок не мають антитіл до краснухи. 
Патогенез.Вірус краснухи при природній інфекції проникає в організм через слизуваті оболонки дихальних шляхів, хоча в експерименті на добровольцях вдавалося викликати захворювання й при інтрадермальном введенні вірусу. Надалі наступає вірусемія. Гематогенно вірус розноситься по всьому організмі, володіє дерматотропними властивостями, викликає зміни лімфатичних вузлів, які збільшуються вже наприкінці інкубаційного періоду. У цей час вірус можна виділити з носоглотки. З появою висипки вірус у крові й у носоглотці не виявляється, але в деяких випадках виділення його триває 1-2 нед після висипання. Антитіла в сироватці з'являються через 1-2 дня після висипання. Надалі титр їх наростає. Після перенесеного захворювання антитіла зберігаються протягом всього . життя Титр комплементсвязуючих антитіл поступово знижується. Імунітет стійкий довічний. 
Вірус краснухи має тропізм до ембріональної тканини, значно порушує розвиток плода. Частота поразок плода залежить від строків вагітності. Захворювання краснухою на 3-4-й тижню вагітності обумовлює вроджені каліцтва в 60% випадків, на 9-12-й тижню - в 15% і на 13-16-й тижню - в 7% випадків. При захворюванні вагітних краснухою під час вирусемии вірус попадає в плаценту, там розмножується й інфікує плід. Інфекція викликає порушення мітотичної активності, хромосомні зміни, що приводить до відставання у фізичному й розумовому розвитку. При вродженій краснусі, незважаючи на наявність у сироватці крові антитіл до вірусу краснухи, збудник тривалий час (до 31 мес) зберігається в організмі дитини. Дитина протягом усього цього часу може бути джерелом інфекції для інших дітей.
Джерелом інфекції є тільки людина. Це або хворі клінічно вираженою формою краснухи, або особи, у яких краснуха протікає атипично, без висипки, а також діти з уродженою краснухою, в організмі яких вірус може зберігатися протягом багатьох місяців (до 1,5 років і більше). Максимальне число захворювань реєструється у квітні-червні. Під час епідемічного спалаху занедужують не тільки діти, але й дорослі, особливо в організованих колективах (військовослужбовці й ін.). Особливу небезпеку краснуха представляє для вагітних внаслідок внутрішньоутробної інфекції плода. Вірус краснухи виділяється в зовнішнє середовище за тиждень до появи висипки й протягом тижня після висипання. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом (у вагітних - трансплацентарно).
31.Клініка краснухи. Інкубаційний період триває 11-24 дні. Хвороба починається поступово. За 1-2 дні до появи висипки інколи спостерігаються нежить, кашель, гіперемія кон'юнктив. Температура тіла підвищується під час висипання, частіше до 38 °С, але може бути й нормальною. Загальний стан у більшості хворих порушений незначно. Типовою ознакою є припухання задньошийних, потиличних та інших лімфатичних вузлів. Вони можуть бути розміром до великої горошини, щільнуваті, болючі при пальпації. Нерясні висипання у вигляді блідо-рожевих, круглих або овальних плям, дрібних або великих, протягом декількох годин з'являються на обличчі, шиї і поширюються по всьому тілі з переважною локалізацією на розгинальних поверхнях кінцівок, спині, животі, сідницях. Екзантема не має тенденції до злиття, тримається 2-З дні і зникає, не залишаючи пігментації і лущення. В період висипань може виникати енантема на слизовій зіва. У декотрих збільшена селезінка. 
Дорослі, як правило, переносять краснуху важче, з вираженою гарячкою, болями голови та в м'язах, катаральними явищами, інтоксикацією, іноді блювотою. 
У хворих жінок в перші 3 міс вагітності часто уражується плід. Можливі викидні, розвиток ембріона з вадами (народження дітей з каліцтвами, глухотою, гідроцефалією, мікроцефалією, катарактою, вадами серця, збільшеними печінкою і селезінкою). Дефекти розвитку можуть проявитись на 1-му році життя. Зрідка трапляються ускладнення: артропатії, енцефаліт, менінгоенцефаліт, енцефаломієліт, неврити, пневмонія, отит, нефрит, тромбоцитопенічна пурпура. 
Клінічні форми краснухи. 
А. Придбана краснуха: 1. Типова форма: легка, середньої ваги, важка. 2. Атипична форма (без висипки). 3. Инаппарантна форма (субклінічна). 
Б. Уроджена краснуха: 1. Поразка нервової системи. 2. Уроджені пороки серця. 3. Форма з поразкою слуху. 4. Форма з поразкою очей. 5. Змішані форми. 6. Резидуальні явища вродженої краснухи. 
Типові форми можуть бути неускладнений і ускладненими (артрит, енцефаліт, тромбоцитопеническая пурпуру, акушерська патологія). 
Сип більше рясна на розгинальних поверхнях кінцівок, на спині, попереку, сідницях. На особі сип менш виражена, чим на тулуб (при корі навпаки). На відміну від скарлатини елементи висипки розташовані на тлі нормальної (негиперемированої) шкіри. Основним елементом висипки є маленька пляма (діаметром 5-7 мм), що не піднімається над рівнем шкіри, що зникає при натисненні на шкіру або при розтягуванні її. Типової є мелкопятниста висипка хоча в окремих хворих вона може бути й крупнопятниста (діаметр плям 10 мм і більше). Поряд із плямами можуть зустрічатися плоскі розеоли діаметром 2-4 мм, рідше спостерігаються папули. 
При слабко вираженій висипці виявити її іноді допомагає прийом провокації висипки, для чого створюється венозний застій на руці шляхом легкого перетягання її за допомогою манжетки від тонометра, джгута або просто руками, при цьому пульс повинен прощупуватися. Через 1-2 хв висипку, якщо вона є, буде більше помітною Елементи висипки тримаються частіше 2-3 дні. Для периферичної крові характерні лейкопенія й збільшення числа плазматичних кліток. 
Атипична краснуха протікає легко, без екзантеми, вона характеризується легким катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів і помірковано вираженої лимфаденопатией. Якщо хворий відзначає контакт із краснухою, то в таких випадках можна подумати про дане захворювання. Це особливо важливо при діагностиці краснухи у вагітних. 
32.Діагностика краснухи. Крім епідеміологічних даних враховують присутність характерної висипки, слабо виражених катаральних явищ і збільшення лімфовузлів. Діагноз можна підтвердити вірусологічним методом (змив з носоглотки, кров на наявність вірусу) або за допомогою серологічних реакцій (РГГА), які роблять з парними сироватками крові з інтервалом 10-14 днів. Діагностичним є зростання титру антитіл в 4 рази і більше. При підозрі на вроджену краснуху дослідження крові проводять одночасно в матері і немовляти. Останнім часом впроваджують в практику радіоімунний та імуноферментний методи. Аналіз крові лейкопенію, лімфоцитоз, наявність плазматичних клітин. 
Ускладнення краснухи Артрити: припухлість і хворобливість суглобів з'являються через 1-2 дні після зникнення висипки й тримаються 5-10 днів. Тромбоцитопенічна пурпура, петехиальной або більшої геморагічною висипкою на шкірі, кровотечею з ясен, гематурією. Енцефаліт: Хворі відзначають посилення головного болю, погіршення загального самопочуття, надалі розвиваються судороги, коматозний стан, геміпарези. Іноді можливі й менінгеальні симптоми. Летальність при енцефалітах досить велика.
Диференціальний діагноз в першу чергу необхідно проводити з кором, при якому спостерігаються виражений катаральний період, плями Бєльського - Філатова - Копліка, етапність висипань, рясніша висипка зі схильністю до злиття, подальшою пігментацією і лущенням, значно порушений загальний стан хворого. 
При інфекційному мононуклеозі спостерігаються тонзиліт, виражений поліаденіт, гепатолієнальний синдром. Температура тіла підвищується вже на початку захворювання. Гарячкова реакція триває до поліпшення загального стану. В аналізі крові лейкоцитоз, лімфомоноцитоз, атипові мононуклеари. 
На відміну від краснухи, при скарлатині спостерігається виражена інтоксикація організму, тонзиліт, підщелепний лімфаденіт, «малиновий язик», палаючий зів. Висипка крапчаста, рясна, розташована переважно на згинальних поверхнях, носогубний трикутник блідий, шкіра гіперемійована. Після зникнення екзантеми спостерігається крупнопластинчасте лущення. В крові - збільшення кількості лейкоцитів, еозинофілія. 
Висипання при токсико-алергічних дерматозах виникають після вживання медикаментів чи контакту з іншими алергенами, супроводжуються свербінням, набряком, еозинофілією. 
Лікування. При неускладненій краснусі лікування симптоматичне, проводять його в домашніх умовах При неускладненій краснусі терапія симптоматична. При краснушных артритах призначають делагил по 0,25 м 2-3 рази в добу протягом 5-7 днів, антигистаминні препарати, нестероїдні протизапальні засоби. При геморагічному синдромі - преднізолон (20-25 мг протягом 7-10 днів), при більше виражених геморагічних проявах використають гепарини по 20-30 тис ОД у добу. Призначають комплекс вітамінів. При розвитку краснушного енцефаліту застосовують комплекс заходів, як і при інших енцефалітах При тяжких формах чи серйозних ускладненнях показана госпіталізація. 
Профілактика та заходи в осередку. Активно виявляють хворих дітей в організованих колективах (дитячі садки, ясла). Вагітним жінкам, які не хворіли на краснуху, слід остерігатись спілкування з хворим, особливо в перші 3 міс вагітності. 
Хворий підлягає ізоляції до 5-го дня з моменту висипання. Діти, які спілкувалися з ним, роз'єднанню не підлягають, однак на колектив накладається карантин на 3 тиж. Дезінфекцію не проводять. Якщо вагітна жінка спілкувалась з хворим на краснуху, їй треба двократно (в перші дні і через 2 тиж) провести серологічне дослідження крові на антитіла до вірусу. Це дасть змогу діагностувати безсимптомну форму краснухи. Підтвердження цієї інфекції при вагітності у термін до 12 тиж диктує доцільність штучного аборту. При відсутності приросту антитіл жінка вважається незараженою. Вагітним жінкам, які хворіли на краснуху в перші 3 міс вагітності, слід вирішити питання про переривання вагітності і далі протягом року утриматись від вагітності. З метою профілактики в деяких країнах використовують живу ослаблену вакцину
33.Епідемічний паротит (синоніми: свинка, завушниця; mumps - англ.; Mumps - ньому.;parotіdіte epіdemіque - франц.) - гостра вірусна хвороба; характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, збільшенням однієї або декількох слинних залоз, нерідко поразкою інших органів і центральної нервової системи.
 Етиологія Збудник ставиться до параміксовирусам (сімейство Paramyxovіrіdae, рід Paramyxovіrus). Віріони полиморфні, округлі віріони мають діаметр 120-300 нм. Вірус містить РНК, володіє гемагглютинуючої, нейраминидазной і гемолітичной активністю. Вірус агглютинирует еритроцити курей, качок, морських свинок, собак і ін. У лабораторних умовах вірус культивується на 7-8-денних курячих ембріонах і клітинних культурах. До вірусу чутливі первинно трипсинизированні культури кліток нирки морської свинки, мавп, сірійського хом'яка, фібробласти курячих ембріонів. Лабораторні тварини малочутливі до вірусу паротиту, тільки в мавп вдається відтворити захворювання, подібне з паротитом людини. Вірус нестійкий, инактивируется при нагріванні, при ультрафіолетовому опроміненні, при контакті з жирорастворителями, 2% розчином формаліну, 1% розчином лізолу. Аттенуирований штам вірусу (Л-3) використають як жива вакцина. Антигенна структура вірусу стабільна. Він містить антигени, здатні викликати утворення нейтралізуючих і комплементсвязуючих антитіл, а також алерген, якому можна використати для постановки внутрішкірної проби.
 Патогенез.Воротами інфекції служить слизувата оболонка верхніх дихальних шляхів (можливо, мигдалини). Збудник проникає в слинні залози не через привушний (стенонов) протока, а гематогенним шляхом. Вірусемія є важливою ланкою патогенезу паротиту, що доводиться можливістю виділення вірусу із крові вже на ранніх етапах хвороби. Вірус розноситься по всьому організмі й знаходить сприятливі умови для розмноження (репродукції) у залізистих органах, а також у нервовій системі. Поразка нервової системи й інших залізистих органів може наступати не тільки після поразки слинних залоз, але й одночасно, раніше й навіть без поразки їх (дуже рідко). Вдавалося виділити вірус паротиту не тільки із крові й слинних залоз, але й з тестикулярної тканини, з підшлункової залози, з молока хворої паротитом жінки. Залежно від локалізації збудника й виразності змін того або іншого органа клінічні прояви захворювання можуть бути досить різноманітними. При паротиті в організмі виробляються специфічні антитіла (нейтралізуючі, комплементсвязуючі й ін.), що виявляють протягом декількох років, і розвивається алергійна перебудова організму, що зберігається дуже довго (можливо, протягом всього ) життя.
 Епідеміологія.Джерелом інфекції є тільки людина (хворі манифестными й инаппарантными формами паротиту). Хворий стає заразним за 1-2 дні до появи клінічних симптомів і в перші 5 днів хвороби. Після зникнення симптомів хвороби пацієнт незаразний. Вірус передається повітряно-краплинним шляхом, хоча повністю не можна виключити можливість передачі через забруднені предмети (наприклад, іграшки). Сприйнятливість до інфекції висока. Частіше хворіють діти. Особи чоловічої статі хворіють на паротит в 1,5 рази частіше, ніж жінки. Захворюваність характеризується вираженою сезонністю (індекс сезонності 10). Максимум захворюваності доводиться на березень-квітень, мінімум - на серпень-вересень. Через 1-2 роки спостерігаються періодичні підйоми захворюваності. Зустрічається у вигляді спорадичних захворювань і у вигляді епідемічних спалахів. У дитячих установах спалаху тривають від 70 до ПО днів, даючи окремі хвилі (4-5) із проміжками між ними, рівними інкубаційному періоду. В 80-90% дорослого населення в крові можна виявити противопаротитні антитіла, що свідчить про широке поширення цієї інфекції (в 25% інфікованих інфекція протікає инаппарантно). Після введення в практику імунізації живою вакциною захворюваність епідемічним паротитом значно знизилася.
34. Епідемічний паротит.Клінічна картина . Інкубаційний період триває 11-23 доби. Зрідка спостерігаються продромальні явища у вигляді розбитості, нездужання, болю у м'язах, головного болю, мерзлякуватості, розладу сну, зниження апетиту. Підвищення температури тіла (від субфебрильної до 40 °С; гарячка триває 4-7 днів), інтоксикація та ураженням слинних залоз. Захворювання перебігає в легкій, середньоважкій і важкій формах. Частіше вражаються навколовушні, рідше - підщелепні та під'язичні залози. Уражена слинна залоза збільшена, заповнює ретромандибулярну ямку (при паротиті), підщелепну ділянку (при субмаксиліті) або пальпується у вигляді щільного малоболючого інфільтрату під язиком (при сублінгвіті), болюча при пальпації, тістуватої консистенції. Ураження залоз може бути одно- і двобічним. Відзначаються сухість у роті, біль у вусі, що посилюється при жуванні, розмові. Біль особливо виражений спереду та позаду мочки вуха (симптом Філатова) і в ділянці соскоподібного відростка. Певне діагностичне значення має симптом Мурсона -гіперемія та інфільтрація слизової оболонки довкола отвору стенонової протоки. Шкіра над ураженою залозою стає напруженою, лискучою, але колір її не змінений, припухлість може поширитись на шию. Обличчя за рахунок припухлості привушних залоз набуває типової грушоподібної форми. Хвороба досягає максимального прояву протягом 3 днів. 
У хлопчиків і чоловіків на 5-8-й день хвороби може розвинутись орхіт: значно збільшується в розмірах яєчко (одне, рідше обидва), з'являється сильний біль у калитці, який іррадіює у пахвинну ділянку і посилюється при ходьбі. При пальпації яєчко щільне, дуже болюче, калитка набрякла, гіперемійована. Орхіт супроводжується вираженою інтоксикацією- гарячкою, ознобом, головним болем, блюванням. Симптоми орхіту зберігаються 1-2 тиж. Може приєднатись орхоепідидиміт і тоді поряд зі збільшеним яєчком пальпується щільний, болючий і збільшений його придаток. У процес часто втягується простата. 
У молодих жінок та дівчат у період статевого дозрівання розвиваються оофорит, бартолініт (болючість яєчників, свербіння і гіперемія великих статевих губ, біль у попереку і пахвинній ділянці), мастит, порушення менструального циклу. У вагітних паротит може призвести до інфікування плода та викидня. 
Панкреатит може бути єдиним клінічним проявом хвороби. Хворі скаржаться на біль у епігастрії, лівому підребер'ї та в ділянці пупка, нерідко біль оперізуючий. Спостерігаються відраза до їжі, сухість у роті, нудота, блювання, гарячка, часом з ознобом. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижений, може настати колапс. Живіт здутий, позитивні симптоми Мейо - Робсона, Воскресенського, френікус-симптом зліва. Іноді напружені м'язи живота. В сечі і крові виявляють збільшення активності альфа-амілази. Порушується інкреторна діяльність підшлункової залози. Симптоми панкреатиту зберігаються 5-7 днів. 
На фоні ураження слинних залоз або й раніше може виникнути серозний менінгіт, рідше - менінгоенцефаліт (вони складають до 80 % всіх серозних менінгітів у дітей). Паротитний менінгіт проявляється різким підвищенням температури тіла, сильним головним болем, повторним блюванням, іноді - корчами, втратою свідомості, ригідністю м'язів потилиці, позитивними симптомами Керніга, Брудзинського. В лікворі лімфоцитарний плеоцитоз. При менінгоенцефаліті відзначаються сонливість, адинамія, клоніко-тонічні корчі, втрата свідомості, вогнищеві зміни - парези черепних нервів, кінцівок, застійні соски зорових нервів, пірамідні ознаки. Клінічно симптоми серозного менінгіту зникають через 10-12 днів... 
До рідкісних клінічних форм належать паротитний гепатит, міокардит, геморагічний цистит, кон'юнктивіт, дакріоцистит, склерит, увеїт, тиреоїдит, артрит, запалення слухового і лицевого нервів. 
Захворювання у дорослих перебігає важче, ніж у дітей. 
З ускладнень слід назвати цукровий діабет, хронічний панкреатит, атрофію яєчок, артрит. Після перенесеного менінгоенцефаліту бувають парези і паралічі кінцівок, глухота, вестибулярні розлади, сліпота. 
35Діагноз та диференційна діагностика У типових випадках розпізнавання епідемічного паротиту труднощі не представляють. Поразка привушних слинних залоз при інших інфекційних захворюваннях є вторинним і має характер гнійної поразки. Інші захворювання залоз (рецидивирующий алергійний паротит, хвороба Микулича, камені проток слинних залоз, новотвори) характеризуються відсутністю лихоманки й тривалим плином. Найбільшу небезпеку представляють випадки, коли лікар приймає за паротит токсичний набряк шийної клітковини при токсичній або субтоксичной дифтерії зева. Однак уважний огляд хворого, зокрема фарингоскопія, дозволяє без праці диференціювати ці захворювання. 
. При вторинному гнійному паротиті шкіра над залозою гіперемійована, пальпація болюча, з'являється флюктуація. При сіалоаденіті (слиннокам'яній хворобі) або пухлині слинних залоз процес однобічний, має тривалий перебіг і не супроводжується гарячкою; показані рентгенологічні методи дослідження. Припухлість при підщелепному чи шийному лімфаденіті локалізується не в ретромандибулярній ямці, а під кутом нижньої щелепи або в ділянці шиї, відзначаються окремі збільшені лімфовузли, які болючі при пальпації, іноді вузли нагноюються і тоді аналіз крові засвідчує лейкоцитоз, ШОЕ підвищена. 
Збільшення слинної залози може нагадувати набряк шийної клітковини при токсичних формах дифтерії зіву; діагностувати її допомагають огляд зіву, фібринові плівки на мигдаликах, виявлення збудника; ретромандибулярна ямка вільна. 
Більші труднощі представляє диференціальна діагностика ускладнених форм епідемічного паротиту, особливо якщо поразка слинних залоз виражено не різко або відсутній. 
Паротитный серозний менінгіт варто диференціювати від серозних менінгітів інший этиологии, насамперед від туберкульозного й энтеровирусного. Допомагає в діагностиці ретельне обстеження слинних залоз і інших залізистих органів (дослідження амілази сечі), наявність контакту із хворим епідемічним паротитом, відсутність захворювання паротитом у минулому. Туберкульозний менінгіт характеризується наявністю продромальных явищ, відносно поступовим початком і прогресуючим наростанням неврологічної симптоматики. Ліквор ксантохромний, відзначаються білково-клітинна дисоціація, знижений вміст цукру і хлоридів, при стоянні випадає ніжна фібринова сітка, можна виявити збудника. Слід враховувати також результати туберкулінових проб і дані рентгенологічного дослідження легень. Энтеровирусні менінгіти зустрічаються наприкінці літа або початку осіни, коли захворюваність епідемічним паротитом різко знижена. 
Гострий панкреатит доводиться диференціювати від гострих хірургічних захворювань черевної порожнини (гострий холецистит, апендицит і ін.). Орхіти диференціюють від туберкульозного, бруцельозного, гонорейного й травматичного орхита. 
З лабораторних методів підтвердження діагнозу найбільш доказовим є виділення вірусу паротиту із крові, змивів із глотки, секрету привушної слинної залози, цереброспинальной рідини й сечі. Иммунофлюоресцентные методи дозволяють виявити віруси на клітинній культурі вже через 2-3 дні (при стандартному методі дослідження - лише через 6 днів). Иммунофлюоресцентний метод дозволяє виявити вірусний антиген безпосередньо в клітках носоглотки, що дає можливість найбільше швидко одержати відповідь. Серологічні методи дозволяють виявити наростання титру антитіл тільки через 1-3 нед від початку захворювання, для чого використають різні методи. 
Найбільш інформативним є твердофазний иммуноферментний аналіз, більше пізні результати одержують за допомогою більше простих реакцій (РСК і РТГА). Досліджують парні сироватки; перша береться на початку хвороби, друга - через 2-4 нед. Діагностичним уважається наростання титру в 4 рази й більше. Може з використана внутрішкірна проба з антигеном (алергеном). Діагностичним уважається перехід негативної проби в позитивну. Якщо шкірна проба буде позитивної вже в перші дні хвороби, то це свідчить про те, що людина раніше перенесла паротит.
 36.Лікування епідемічного паротиту та профілактика. Хворих на епідемічний паротит лікують, як правило, вдома. Госпіталізація показана при важкому і ускладненому перебігу, а також за епідпоказаннями. Специфічних засобів терапії немає. Этиотропного лікування немає. Гіперімунна специфічна сироватка не давала терапевтичного ефекту й не попереджала розвитку ускладнень. Важливим завданням лікування є попередження ускладнень. Необхідне дотримання постільного режиму не менш 10 днів. У чоловіків, що не дотримували постільний режим протягом 1-й тижня, орхит розвивався в 3 рази частіше (в 75%), чим в осіб, госпіталізованих у перші 3 дні хвороби (в 26%). Для профілактики панкреатитів, крім того, необхідно дотримувати певної дієти: уникати переїдання, зменшити кількість білого хліба, макаронів, жирів, капусти. Дієта повинна бути молочно-рослинної. Із круп краще вживати рис, дозволяється чорний хліб, картопля. 
При орхітах можливо раніше призначають преднізолон протягом 5-7 днів, починаючи з 40-60 мг і зменшуючи дозу щодня на 5 мг, або інші кортикостероиды в еквівалентних дозах. При менінгіті застосовують такий же курс лікування кортикостероїдами. Пропозиція використати для лікування паротитных менінгітів внутрім'язове введення нуклеаз не має наукового обґрунтування, ефективність цього методу поки ніким не доведена. На плин паротитного менінгіту сприятливий вплив робить спинномозкова пункція з витягом невеликої кількості ліквору. Деяке значення має помірна дегидратаційна терапія. При гострому панкреатиті призначають рідку дієту, що щадить, атропін, папаверин, холод на живіт, при блювоті - аминазин, а також препарати, ингибирующие ферменти, зокрема контрикал (трасилол), що вводять внутримышечно (повільно) у розчині глюкози, у перший день 50 000 ЕД, потім 3 дні по 25000 ОД/доб і ще 5 днів по 15000 ОД/доб. Місцево- зігрівальні компреси. 
Прогноз сприятливий, бувають дуже рідко (1 на 100 000 захворілим); однак варто враховувати можливість глухоти й атрофії яєчок з наступної азоспермией. Після паротитных менінгітів і менингоэнцефалитов тривалий час спостерігається астенизация.
При ізольованому ураженні слинних залоз прополіскують порожнину рота 2 % розчином гідрокарбонату натрію, на залози місцево - сухе тепло, компреси, солюкс, УВЧ. При показаннях використовують анальгетики. 
Хворий має перебувати на ліжковому режимі не менше ніж 10 днів. У чоловіків, які не дотримуються режиму протягом 1-го тижня, орхіт розвивається в 3 рази частіше. З метою запобігання панкреатиту обмежують вживання білого хліба, макаронів, жирів, грубої рослинної клітковини. При гострому панкреатиті призначають щадну дієту, спазмолітики, анальгетики, антигістамінні препарати, холод на живіт, інгібітори ферментів (трасилол, контрикал, амінокапронову кислоту). 
При орхіті показані преднізолон по 15-20 мг на добу протягом 5-7 днів, дезінтоксикація, сухе тепло, носіння суспензорію. Ефективна етіотропна терапія рибонуклеазою внутрішньом'язово. 
Хворих можна виписувати не раніше ніж на 9-й день від початку захворювання. 
Після ускладнених форм епідпаротиту - панкреатиту, орхіту, менінгіту показане диспансерне спостереження у відповідного спеціаліста. 
Профілактика та заходи в осередку. На кожен випадок захворювання подають термінове повідомлення. Хворих ізолюють на 9 днів. У дитячих закладах, де виявлено випадок захворювання, встановлюють карантин на 21 день. Дітей до 10 років, котрі мали контакт з хворим на епідемічний паротит вдома, не допускають у колектив з 11-гопо 21-й день від моменту контакту. За цей період за ними встановлюють медичне спостереження. При відсутності протипоказань проводять екстрену імунізацію живою паротитною вакциною. Ослабленим дітям в епідемічному осередку можна ввести нормальний імуноглобулін, але він допомагає слабо. 
Дезінфекцію в осередку не проводять. 
Планову активну профілактику проводять живою паротитною вакциною з атенуйованого штаму, яку вводять підшкірно одноразово в дозі 0,5 мл дітям віком від 18 міс до 7 років


Раскрутка сайта - регистрация в каталогах PageRank Checking Icon Яндекс цитирования